Розчинитись у коханому — ну хіба не мрія? На жаль, ні. Розбираємося, чому ця модель стосунків так романтизована серед жінок, хоч і несе нам лише шкоду. А також ділимося «чек-листом», який допоможе вам стати по-справжньому самодостатьою та щасливою.
Самопожертвування і самозречення хороші для героїчних епосів, а ось у реальному житті важливим є дещо інше — усвідомлене ставлення до себе, здорова самооцінка, внутрішня робота над створенням гармонійних стосунків. Розчинення в іншому мовою сучасної психології називається втратою власної особистості та співзалежністю, з усіма витікаючими проблемами в житті та здоров’ї. Чим загрожує розчинення у партнері? Як зрозуміти, що вступили у нездорові стосунки? І що робити, щоб бути по-справжньому щасливим?
Що не так із розчиненням?
Чому нас так приваблює ідея розчинятися в інших? Причини дві. По-перше, це хоч і нездорова, але поширена модель стосунків, що передається у спадок. А по-друге, її використання не вимагає роботи над собою і не змушує нас удосконалювати набір якостей, необхідних для самостійного щасливого життя дорослої людини. І ми розчиняємось, починаємо «прокачувати» співзалежність. Тобто не так відмовляємося від особистих амбіцій, скільки прагнемо їх реалізувати через партнера, повісивши на нього всю відповідальність за своє та спільне сімейне щастя та харчуючись його енергією.
Як довго такого «наїзника» готовий емоційно утримувати «господар» і що буде, коли його терпіння вичерпається? Якщо не зробити висновків, розчинник продовжить вступати в союзи за принципом співзалежності, втрачати себе, здоров’я, перспективи і розчаровуватись у житті.
Можна виділити чотири основні причини, через які не можна розчинятися в партнері:
№1. Щоб не стати емоційним паразитом
Емоційний паразитизм випливає з емоційної недорозвиненості. Це коли людина використовує інфантильний механізм саморегуляції, природний для дитини, але неприпустимий для дорослого. Графічно виглядає так. Існує точка А, в якій мені погано, і точка В, де я вже утихомирений. У нормі шлях від А до В абсолютно прямий, і зріла особистість повинна проходити його самостійно. Тобто вміти у неприємній ситуації так попрацювати над собою, щоб досягти стабільності без допомоги зовнішніх джерел.
Дитяча дорога на самозаспокоєння — трикутна, вона пролягає через додаткову точку С — маму, тата, бабусю — іншу людину, яка заспокоїть і втішить. Але вже з п’ятирічного віку шлях повинен випрямлятися, і дитина вміти заспокоювати себе сама. Навичка саморегуляції є такою ж важливою, як навичка гігієни – митися та чистити зуби.
Якщо людина не справляється з цим сама – вона емоційно паразитує на тому, в кому розчинилася. Робіть мені добре без моєї участі — такий девіз тих, хто розчинився. І коли їм погано, вони вважають, що партнер зобов’язаний терміново все кинути і почати заспокоювати, хвалити, гладити по голові. І якщо інший готовий до такого стилю, замістити несформовані внутрішні навички співзалежного він все одно не зможе. Паразит залишиться паразитом, і задовольнившись на мить, свою базову дірку не залатає, а отже приречений страждати.
№2. Щоб не вичерпати запас здоров’я
Неправильна саморегуляція веде до постійних депресій, панічних атак, травмуючих стосунків, де форсовано витрачається здоров’я. Нервова система завжди напружена, швидше виснажується, людина дезадаптується, і це виливається в емоційні та психосоматичні порушення. Тіло обов’язково відреагує на постійну фрустрацію реальними хворобами.
№ 3. Щоб не жити у дисбалансі
Баланс — це рівне значення, те, чого ми всі прагнемо, оскільки він лежить в основі нашого внутрішнього відчуття щастя. Дисбаланс – інший полюс, головний чинник постійної незадоволеності, зневіри та смутку. У стосунках він проявляється чіткою закономірністю: розчинений завжди потребує партнера більше, ніж партнер нього. І завжди живе у страху втратити джерело свого соціального та емоційного харчування. І тут або розвивати свій функціонал зрілої особистості, або постійно жити через іншого, втрачаючи себе і сам шанс колись стати собою і досягти балансу.
№ 4. Щоб не передати модель нездорових стосунків у спадок дітям
Діти приходять у світ «чистими листами», і будь-яке середовище стає для них розвиваючим. Саме ви і ваші стосунки формуєте людину з певною матрицею, яку вона візьме за основу і, швидше за все, програватиме у своєму житті. У сім’ї, де один із подружжя розчинився в іншому, у дитину закладається спотворений стереотип стосунків.
Як не розчинитись?
Людина народжена для щастя. Але як стати щасливим, якщо не знаєш, не відчуваєш та не розумієш себе? Розчинення в іншому – це лише сурогат щастя: працює недовго і сильно руйнує. Єдиний правильний шлях — набути реального себе, тобто напрацювати функціонал зрілої особистості, який відкриє кожному ворота у здорові стосунки із собою та з іншими людьми.
Перше. Набути навик емоційної саморегуляції.
Навчитися заспокоювати, радувати та втішати себе самостійно. Це дасть стійкість до стресів і допоможе грамотно витрачати здоров’я.
Друге. Навчитися мислити без когнітивних спотворень.
Є два базові стилі обробки інформації, які ми засвоюємо з дитинства. Позитивний, коли автоматично на думку спадають гарні думки, і негативний, де «рулить» похмуре світосприйняття. У якому ключі ви навчені думати, така ваша емоційна сфера, ваше життя, і витрата вашого ресурсу.
Третє. Сформувати здорову самооцінку, що базується на власних реальних досягненнях і не залежить від думки, похвали та визнання інших.
Четверте. Навчитися правильно себе відновлювати.
Заповнювати свій ресурс не через інших, а самостійно.
П’яте. Вміти комунікувати з різними людьми, а не лише зручними та приємними.
Маючи на увазі безліч моделей поведінки в різних ситуаціях з різними партнерами, людина не втрачатиме енергію, впадаючи в стрес від нездатності правильно спілкуватися.
Це базовий функціонал, з яким ми не народжуємось – якому навчаються. І кожен має змогу його розвинути. Зробивши це, ми отримуємо якісно інше життя, де є баланс, самоповага, самоцінність, щасливі стосунки та висока ймовірність передати дітям у спадок здорову модель.
