Я думаю, у житті кожної жінки може бути чоловік, який ображає її та знущається з неї. Психологи скажуть, що вся справа в несвідомому, у виборі партнера відповідно до батьківських сценаріїв або родових програм. Усе це має місце й іноді очевидно. А трапляється, відбуваються важко з’ясовні речі: наприклад, хороша дівчинка з люблячої сім’ї обирає соціопата й отримує весь набір проявів тіньової сторони особистості. Наче в особистості є потреби виміряти себе до дна.
У багатьох жінок болісний, травмуючий досвід стосунків – це природний етап становлення її особистості. Щоб опуститися і принизитися до самої межі, потім зненавидіти весь чоловічий рід, розчаруватися і зневіритися, і тільки згодом, дай Боже, усвідомити, що річ не в чоловікові – річ у тобі. Це ти себе мало, зовсім мало, любиш, не поважаєш і не цінуєш. Тому й дозволяєш робити із собою все, на що здатна його поранена психіка.
А ще ти страшенно боїшся самотності. Ти можеш бути сильною і незалежною, мати квартиру, машину та інші блага, але не бути самодостатньою. Тобі самій із собою некомфортно, ти панічно боїшся залишитися одна. Так-так, твоя голова пояснить тобі, чому ти чіпляєшся за цього чоловіка – ти ж любиш. Але це не кохання. Це все взагалі не про кохання. Це залежність. Страшна, важка любовна залежність. Коли і разом неможливо, і окремо – пекло.
Я впевнена, що кохання можливе тільки тоді, коли ти не боїшся втратити партнера. Тобі може бути без нього сумно, часом – самотньо, але не буде панічно і безвихідно. Коли є довіра собі та світу, коли ти вільна від установок несвідомого, ти знаєш, що в стражданні немає великого сенсу. Завжди можна відмовитися від того, що тобі завдає болю, і отримати щось краще, що приносить задоволення і радість. І вибір ти зробиш усвідомлено, а не йдучи на поводу страхів: страху відкидання, страху невідомості, страху самотності та інших страхів.
Одного разу опустившись на дно почуттів, дійшовши до цілковитої розгубленості й розібраності, немає жодного резону обирати залежність знову й знову. Написати легко, але зробити з собою таке перезавантаження (а для іншого вибору потрібне своєрідне перезавантаження – перевстановлення глибинних переконань) вкрай важко. На це можуть піти роки, причому роки самотності. Але іншого виходу немає. І перший крок – закінчити в один момент усі муки, обірвавши болісний зв’язок. Почнеться нове страждання від розриву стосунків на кшталт ломки від наркотиків. Ось тут до психологів і психотерапевтів – одужувати.
Стати зрілою, цілісною особистістю – основне завдання. І воно варте того, щоб пережити ломку і почати жити вільно і щасливо.
