Поки Катя розплачувалася за покупки, Сергій стояв осторонь. А коли Катя почала складати їх у пакети, він взагалі вийшов на вулицю.
Катя вийшла з магазину та підійшла до Сергія, який у цей час курив.
— Сергію, візьми пакети, – попросила Катя, простягаючи чоловікові два великі пакети з продуктами.
Сергій на неї так подивився, ніби його змусили зробити щось протизаконне і здивовано спитав:
— А ти що?
Катя розгубилася, не знаючи, що відповісти на це запитання. Що означає: “ти що?” і до чого було поставлене це питання?
Зазвичай чоловік завжди надає фізичну допомогу. Та й якось неправильно це, коли жінка йтиме з важкими сумками, а чоловік поруч легкою ходою пурхатиме.
— Сергію, вони важкі, – відповіла Катя.
— І що? – продовжував пручатися Сергій.
Він бачив, що Катя вже починає сердитися, але йому з принципу не хотілося нести сумки. Він швидко пішов уперед, знаючи, що вона не встигне за ним.
“Що значить “візьми сумки”! Що я, батрак?! Або підкаблучник?! Я – чоловік! І я сам вирішую, нести сумки чи ні! Нічого, нехай сама несе, не надірветься!” – розмірковував Сергій.
Ось такий настрій у нього сьогодні був – дружину дресирувати.
— Сергію, куди ти пішов? Пакети візьми! — гукнула йому Катя.
Пакети справді були важкими, і Сергій знав про це, адже сам переважно накидав у візок ці продукти.
До будинку було недалеко, хвилин 5 пішки. Але коли ти йдеш з важкими пакетами, дорога здається не дуже близькою.
Катя йшла додому і мало не плакала. Вона сподівалася, що Сергій так пожартував і він зараз повернеться за нею. Але ні, вона бачила як він віддаляється від неї все далі. Вона мала бажання кинути ці пакети, але наче в якомусь тумані продовжувала їх нести.
Дійшовши до під’їзду, вона сіла на лавку, не в змозі йти далі. Їй хотілося плакати від образи та втоми, але вона стримувала сльози – на вулиці плакати не можна, соромно. Але й проковтнути цю ситуацію вона не могла – він не лише образив, а й принизив її таким ставленням.
А який уважний був до весілля… І добре б, коли не розумів, але ж розуміє! І вчинив так свідомо.
— Привіт, Катрусю! – Голос сусідки вивів її із задуму.
— Доброго дня, бабо Машо, – відповіла їй Катя.
Баба Маша, вона ж Марія Іванівна, жила поверхом нижче і дружила з Катрусиною бабусею, поки та була жива. Катя знала її з дитинства і завжди ставилася до неї як до ще однієї бабусі. А після смерті бабусі, коли Катя успадкувала квартиру бабусі та зіткнулася з першими побутовими труднощами, вона їй завжди допомагала.
Більше не було кому – мати Каті жила в іншому місті з новим чоловіком та іншими дітьми, а батька свого вона не пам’ятає.
Тому єдиною близькою людиною завжди була бабуся. А тепер баба Маша.
Катя без вагань вирішила віддати всі ці продукти бабі Маші. Ну, не дарма ж їх несла. Пенсія у Марії Іванівни невелика і Катя частенько її балувала різними ласощами.
— Ходімо, баб Машо, я вас до квартири проведу, – сказала Катя, знову взявши в руки ці важкі пакети.
Піднявшись у квартиру баби Маші, Катя залишила у неї пакети, сказавши, що це все їй. Побачивши в пакеті шпроти, печінку тріски, консервовані персики та інші смаколики, які вона любила, але не могла собі дозволити, Марія Іванівна так розчулилася, що Каті навіть стало незручно, що так рідко пригощає сусідку. Поцілувавши один одного на прощання, Катя піднялася до себе.
Як тільки вона зайшла до квартири, чоловік вийшов зустрічати її з кухні, вже щось жуючи.
— А де пакети? – Як ні в чому не бувало запитав Сергій.
— Які пакети? – У тон йому запитала Катя. — Ті, що ти мені допоміг донести?
— Ой годі тобі! – намагався він пожартувати. — Ти образилася, чи що?
— Ні, – спокійно відповіла йому Катя. – Я просто зробила висновки.
Сергій насторожився. Він чекав крику, скандалу, сліз і образ, а тут такий спокій, що йому самому стало не дуже спокійно.
— І які висновки ти зробила?
— Немає в мене чоловіка, – і зітхнувши, додала: Я думала, що вийшла заміж, а виявилося, що одружилася з дурепою.
— Не зрозумів, – Сергій зробив вигляд, що ображений до глибини душі.
— А що незрозумілого? – Запитала у нього Катя впритул дивлячись на нього. – Я хочу, щоб мій чоловік був чоловіком. А тобі, мабуть, теж хочеться, щоб твоя дружина була чоловіком, – і подумавши, додала, – тоді й тобі чоловік потрібен.
Обличчя Сергія почервоніло від злості і він стиснув кулаки. Але Катя цього не бачила, вона вже пішла до кімнати збирати його речі.
Сергій опирався до останнього. Йому не хотілося йти. Він щиро не розумів, як через таку нісенітницю можна було сім’ю зруйнувати:
— Адже добре все було, подумаєш сумки сама донесла. І що таке? – обурювався Сергій, поки вона недбало кидала його речі в сумку.
— Свою сумку, сподіваюся, ти сам донесеш, – навіть не слухаючи його, твердо сказала вона.
Катя чудово розуміла, що це був тільки перший дзвіночок і якщо вона зараз “проковтне” цю ситуацію, то з кожним наступним разом дресура буде ще жорсткішою.
Тому й запобігла подальшим спробам, виставивши його за двері.
