“Як представлю стосунки з його оточенням, з його родиною, з його дітьми та колишніми, то одразу нудити починає! На це просто немає зайвих сил! І ніяким коханням мене в це не заманиш!” – висловилася моя читачка.
“Чоловік після 50 не потрібен зовсім”, – вважають багато жінок. Н потрібний чи насправді немає ресурсу на чоловіка? Дуже часто жіноче “не хочу стосунків” означає відсутність потенціалу, тобто життєвих сил. Чому під час розквіту особистісної продуктивності виникає безсилля стосунків? Давайте розбиратися!
Причина перша – незавершені стосунки
Як правило, до 50 років у жінок накопичується деякий досвід спілкування із чоловіками. Оскільки переважна кількість союзів побудовані на нездоровій основі, досвід набуває відтінку розчарування та смутку. Простіше кажучи, у жінок 50+ неприємних спогадів про стосунки з чоловіками та гіркого досвіду більше, ніж радості.
І найнеприємніша особливість такого досвіду в тому, що розставання найчастіше завершуються розривом, коли чоловік і жінка не спроможні спокійно обговорювати те, що прожито разом. Розставання або розлучення – це біль, сльози, ненависть, страждання, гнів та інші сильні і тяжкі почуття. У таких ситуаціях простіше взагалі не спілкуватися, щоб не посилювати травми.
І так виходить, що чоловік та жінка розлучаються, не висловивши один одному все, що хотілося сказати. Багато емоцій і багато слів залишаються десь усередині, і після розставання чоловіки і жінки довго носять їх у собі, доки душевна рана не заживе. Але якщо всі слова не висловлені, стосунки начебто не завершуються повністю. Вони формально завершені, а психологічно залишається якийсь зв’язок, досить неприємний. Це проявляється у формі неприємних спогадів, тривожних снів, роздратування при нагадуванні знайомих.
Такі психологічно незавершені стосунки схожі на погано закриті двері, з яких постійно дме крижаний вітер. І такий стан забирає більше життєвих сил, ніж стан із закритими дверима.
Причина друга – стримування пригнічених емоцій
Крім того, що стосунки бувають завершені неповністю, часто залишається якась одна дуже сильна емоція. Наприклад, образа, якщо кохана людина зрадила. За образою завжди ховається сильний гнів, який не схвалюється суспільством і вважається однією з неприйнятних емоцій. Буває нестерпна туга, коли кохана людина померла.
Часто люди, намагаючись упоратися з важкими переживаннями, зусиллям волі забороняють собі переживати. Але емоційна сфера не має такої кнопки, яка дозволяє вимкнути переживання. Придушення емоцій блокує переживання, але переживання не завершується. Воно просто переривається і “застрягає” в емоційній системі.
Психологи експериментальним шляхом з’ясували, що на стримування сильної емоції йде багато життєвих сил. Це рівнозначно тому, що у ваш будинок хтось вдирається і намагається відчинити двері, а ви щосили тримаєте двері, перешкоджаючи вторгненню. Сильні емоції так само “вдираючись у двері” відбирають багато енергії.
Причина третя – енерговитратні моделі поведінки
Я часто пишу про відмінності між здоровою та нездоровою моделлю поведінки. Здавалося б, яка різниця, яку модель використовувати? Та в принципі ніяку! Якщо хочеться одружити чоловіка на собі і зневажати ним все життя, можна одружити і зневажати. Якщо хочеться перетворити чоловіка на сина та витратити 20 років на виховання, можна стати матусею дорослого чоловіка. Нічого не заборонено. Але маніпулятивні способи стосунків вимагають значно більше витрат, ніж здорові.
“Якщо вас не любили, значить ви не змогли виховати чоловіка під себе. Чоловік, як пластилін, з нього можна виліпити все, що хочеться. І багатьом чоловікам це подобається”.
Таку думку висловила одна із читачок. У відповідь хочу навести цитату знаменитого психолога, автора системних розстановок Берта Хеллінгера.
“Прагнення до переважаючої позиції, бажання зайняти її і утримувати якнайдовше – це відмова зайняти своє місце серед дорослих і рівних”.
Потреба домінувати та контролювати підштовхує до розпоряджання волею іншої людини, а це маніпуляція, агресивне вторгнення в особисті психологічні межі, одна з найтоксичніших моделей поведінки. Такі надзусилля призводять до великої втрати життєвих сил.
Причина четверта – заморожена емоційна сфера та відсутність потреби у почуттях
Часто стикаюся з тим, що жінки заперечують важливість емоцій. Як правило, це наслідок якогось сильного стресу, з яким важко було впоратися без руйнувань психіки. І щоб психіка залишилася збереженою, увімкнувся психологічний захист – емоційна сфера хіба що відключилася. Простіше кажучи, емоції в людини є, але вони дуже слабко виражені, людина їх не усвідомлює, не визнає і ніяк не називає.
Психотерапевти та фахівці з психосоматики порівнюють процеси в емоційній та травній системі. Емоції, як і їжа, потребують перетравлення. Якщо емоції не перетравлюються, вони, як і неперетравлена і не виведена з організму їжа, перетворюються на токсини та отруюють організм. Токсичні емоції, які людина не переварила на психічному рівні, починають впливати на роботу внутрішніх органів. Саме так створюються умови для багатьох хронічних захворювань, що мають психосоматичну природу.
Наприклад, стримування гніву, агресії та роздратування може призвести до порушення роботи печінки та жовчного міхура, до утруднення відтоку жовчі та до утворення каменів у жовчному міхурі.
Хвороби забирають сили. Саме тому відмова від визнання своїх емоцій приводить після 50 до того, що на чоловіка немає сил. Насправді, на стосунки просто немає тілесного здоров’я. На той час у жінок, та й у чоловіків, вже накопичено кілька хронічних захворювань, часто невідомих і діагностованих.
Причина п’ята – помилкові переконання, що обмежують, нав’язані в дитинстві
Жінки повторюють модель поведінки, яку бачили у батьківській сім’ї. Навіть якщо жінка старанно відділяється від маминої моделі, ця модель повторюється частково в окремих проявах. І стара патріархальна модель передбачала, що жінка має обслуговувати чоловіка. Соціальні умови змінилися, жінки здобули рівні права з чоловіком, вони мають освіту та можливість себе забезпечувати, але при цьому чомусь не змінюють функцію обслуговування.
Звичайно, в 19 столітті служницями чоловіка була абсолютна більшість жінок. Але 20 століття змінило перебіг історії. А в 21 столітті психологи всього світу визнали єдино здоровою формою стосунків є співпраця та партнерство на основі рівності. Працююча жінка, яка підтримує патріархальну модель, звалюючи він всю турботу про будинок, безумовно, виснажується емоційно і фізично.
Єлизавета Пітеркіна
