Неможливо любити бездушну людину…
Якщо дружина вклала всю свою душу в чоловіка, чоловік або піде до іншої або зраджуватиме. Винятків – НЕМАЄ.
Часто ми не дбаємо про близьких, а НАСАДЖУЄМО турботу. Ми робимо для них «як краще». А виходить це «як краще» якраз навпаки. А чому? А тому, що ми дбаємо про свою душу, яку заклали в них, а не про них самих.
Фромм пише, що альтруїстична мати гірша за егоїстичну. Тому що у дітей не вийде (не скоро вийде) виробити до її поведінки критичне ставлення.
З «альтруїстами» скрізь важко. І на роботі в тому числі «адже вони ж намагаються… вони ж хочуть як краще….». Друзі “альтруїсти” – це взагалі катастрофа.
Як тільки Ваша душа буде повернута назад Вам… і дбатиме Ви насамперед про себе… ось у цей момент Ви зможете по-справжньому з користю подбати про інших.
Егоїстична людина, – писав Е. Фромм, – любить себе не надто сильно, а надто слабо, більше того, по суті, вона себе ненавидить. Егоїст неминуче нещасний і тому судомно намагається урвати у життя задоволення, отриманню якого сам і перешкоджає. Здається, що він надто носиться із власною персоною. Але насправді це лише безуспішні спроби приховати і компенсувати свій провал щодо турботи про своє “Я”. Безумовно, егоїстичні люди не здатні любити інших, так само, як вони не здатні любити і самих себе.
Кохання – це розвиток (сприяння розвитку). Любов до себе — це розвиток себе. Кохання — це не стільки почуття, скільки дія.
Люди, які хочуть врятувати весь світ (жити заради інших)… компенсують цим бажанням «неможливість» врятувати себе, невміння жити своє життя. Але весь страх полягає в тому, що людина, яка не може допомогти собі, не зможе допомогти іншим.
Не «я щасливий, тому що все добре», а «все добре, тому що я щасливий».
…коли ми не любимо себе, живемо заради інших… ми робимо це, щоби нас любили. А все виходить навпаки. Дуже складно любити бездушну людину. А якщо Ваша душа в комусь іншому (вклали свою душу в когось)… значить, її немає у Вас. Значить, Ви – бездушна людина.
Не любити себе — це означає бути бездушною людиною. Любов до себе – це наявність душі.
Автор: Світлана Воскобійник
