Ми можемо полюбити і розлюбити. І нас можуть полюбити і розлюбити. Це життя…
В розлуці ми знаходимо себе, зустрічаємося зі своїм Я, аналізуємо, отримуємо досвід і навіть стаємо іншими людьми. Багатьом розставання допомогло почати жити щасливо.
Насправді розлучення – це один із звичайних життєвих процесів. Чесно! Це не смертельний якийсь трюк з невдалим результатом, коли всі померли і зупинилося життя. Це один з кроків життя, ситуація, шлях, пригода, якщо хочеш.
Так ось, нагадую, що світ, який ми маємо – він тільки в нашій голові. Якщо ти зосереджено й із завидною регулярністю цей світ забарвлюєш в чорні і сірі кольори, постійно помічаєш тільки жахливе, то він таким і буде. Бо цей світ створений особисто тобою і думками з твоєї голови. Ніхто ніколи не зможе його створити якимось іншим, поки це не буде твоїм бажанням.
З розставанням аналогічна пісня: якщо до процесу банальної втрати людини підійти адекватно і об’єктивно, то трагедії не станеться. Ти як і раніше залишаєшся з руками і ногами, обличчям, вухами і очима, здібностями, серцем і душею. Ніхто нічого не вкрав у тебе, якщо, звичайно, ти не розчинилась в людині до такої міри, що ніякої тебе і не залишилося. Тоді тим більше розставання було неминучим, бо людина повинна бути особистістю і представляти із себе окрему одиницю. Ці склейки і розчинення – тихе самогубство. Ніхто не любить жити з п’явками.
Що таке ці «я не можу без нього»? Ти інвалід паралізований, на світі залишився поруч один лише він, інших людей зовсім немає і ти ризикуєш померти без води і ліків?!
Кожен може все. Вже вижити без іншого, який, по суті, вкрав твою особистість і методом загадкових маніпуляцій привів тебе до ситуації якоїсь немочі без партнера, – можливо. Всесвіт ці розставання і дає, щоб витягнути тебе з кокона.
Головне, чого не треба робити, коли розставання сталося:
Вмикати на повтор думки і промовляння вголос сакраментальну фразочку: «Мене кинули!»
По-перше, так ти благополучно перетворюєшся в ганчірку і справжню жертву обставин. Ти знецінюєш себе і, виходить, стаєш якимось віником або непотрібним мотлохом, який можна ось так взяти і кинути.
Припиняй!
Ніхто ніколи нікого не кидає. Запам’ятай це.
Дорослі люди просто не змогли разом піти далі. Вони не співпали. Не відбувся конект. Парнери прекрасно відчувають, що щастя немає. Тільки хтось бере відповідальність і приймає рішення розлучитися, а хтось впадає в трагічний театр і починає істерити.
Було б все у вас шито-крито і покрито щастям, де кожен усміхається, живе на позитиві і йому комфортно і суперово, то навіть не було б і мови про розставання.
І друге: зрозумій найголовніше – розставання – це завжди наслідок.
Якщо трапилося воно в одну мить, як ніби сніг на голову, або ж розкрився факт коханки, – не важливо насправді, як воно виглядало, – це підсумок. Тобто, причина була набагато раніше, в той момент, коли людина тебе розлюбила. Вона перестала відчувати це почуття. Трималася поруч якийсь час, але більше тягнути не змогла. Як людина вибрала завершити стосунки – справа рук кожного.
Буває, що все добре на першому етапі складалося, потім «тебе кинули». Людина «кидала» не тебе, а тікала від своїх страхів. Їй страшно йти далі, тому вона зайнялася руйнуванням. Звичайний людський інстинкт. Таке відбувається часто. Тим більше не можна себе списувати з рахунків і знищувати стражданнями. Така людина ще не доросла, з нею неможливо будувати щось вартісне і серйозне.
Так, безумовно, адекватний і поважаючий партнер ніколи не зникне, як лід перед променями Сонця. Він обов’язково пояснить, поговорить. Так вміють розлучатися хороші добрі люди і ті, які емоційно зрілі.
Найчастіше ми страждаємо якраз від того, що все несподівано, жахливо і не в потрібний момент. Але вже так сталося і іншого моменту не буде.
Кожного з нас можна полюбити і кожного – розлюбити. Ми живі люди.
Це боляче, це важко. Особливо, коли ситуація дійсно незрозуміла. Але одне потрібно усвідомити точно – ніяких знецінення себе, істерик і проголошень «я ніколи більше ні з ким не зв’яжуся, мене кинули, я нікому не потрібна, за що мені це та інше.
Табу!
Мільйон випадків, коли любов поверталася вдруге. Але вона не поверталася зі стелі до одних і тих же людей. Найчастіше це трапляється тоді, коли в період життя один без одного люди змінилися і пропрацювали себе.
Але не можна на це розраховувати і сподіватися, почавши змінюватися на зло. Так не працює. Бо ще більше буде затягувати болото туги і ненависті.
Будь дорослою людиною і вмій приймати ситуації і рішення.
Іди далі. Все добре. Тебе ніхто не кинув. Обставини склалися так, що саме ця людина чомусь вирішила, що в іншому місці їй буде краще. Має право. Але і ти народжена для щастя. Значить воно банально абсолютно в іншому місці. Усередині тебе, перш за все. Так ось знайди себе, познайомся, полюби, стань справжньою і неповторною.
Зрозумій, що копирсатися в трагедіях, з’ясувати, чому він пішов, не робить щасливим нікого. Це тільки краде час, здоров’я, змушує божеволіти і розвалюватися, як картковий будинок від вітру.
Ти не для цього тут, щоб прожити єдине життя із випрошуванням жалю в оточуючих і самої себе. Бо, впадаючи в жертву, ти починаєш клянчити турботи, підтримки і всього іншого.
Користуйся моментом і навчися бути щасливою навіть наодинці з собою, тоді в подальшому ти ніколи не дізнаєшся, що таке ридати в подушку, говорячи «мене кинули!»
