Людина несвідомо (або цілком усвідомлено) шукає в стосунках спокою, захисту, матеріальних бонусів. Щоб як за кам’яною стіною. Ми так звикли: передбачати погане, перестраховуватися, стелити соломку. А, може, корисно почати ставитися до стосунків як до подарунка?
Найпотужніший мотиватор для стосунків не любов чи пристрасть. Це булки. Тільки булки здатні загнати людини в такі довгі й глибокі стосунки, що вийти з них неможливо. Але не всі булки. А тільки стислі.
Стосунки як засіб анти-кризи
20-те століття на території Європи було досить стресовим. Одна трагедія накладалася на іншу, революції на війни, репресії на арешти. До труднощів завжди були готові. Було зрозуміло і активно культивувалося, що у верблюда два горба, тому що життя боротьба. Тому «сам гинь, а товариша виручай», «друг пізнається в біді» і всі ці чудові прислів’я, які до сих пір живуть в дружбі, але ще більше – в стосунках.
Ми шукаємо стосунки для підтримки себе в біді. Щоб якщо що, було на кого покластися! Кам’яна стіна! Бетонна стеля! Блокова підлогу! Стосунки як засіб анти-кризи.
І входимо ми в стосунки зі стиснутими булками, чекаючи біду, в якій ми будемо разом. Я та він. І чекаємо, чекаємо, чекаємо. Але чекаємо не просто, а з різними гнітючими думками.
«Я ж не можу до кінця бути впевненою. Раптом він підведе!? Що, якщо я не зможу на нього покластися в момент біди?»
Звідси росте недовіра. Підозри. Контроль. Думки, під цокання язиком – ні, не потягне… І розчарування – в ньому, в них всіх, у стосунках.
Може, прийшла вже пора не ставитися до любовних стосунків як до уколу від чуми самотності, бідності, труднощів і криз? А ставитися до них як до подарунка. Який можна і потрібно смакувати. Поважаючи свободу один одного. Не входячи один в одного без мила. Цінуючи один одного. І не чекаючи вже цієї, бляха, біди, ховаючи під її очікуванням життя, любов, розквіт, сеkс, легкість, усмішку, інтерес і все те приємне, що несуть відносини, коли перед ними не маячить уявна біда. І розтиснути вже свої булки…
