Цей крик я побачив в мережі. Жінка написала пост. Їй трохи за 30, художниця, але не якась богемна нехлюйка – навпаки господиня, любить готувати.
Але – немає кому.
Я подивився її фотографії: гарна, дуже мила. І чомусь багато років самотня. Ні, вона не писала, що складе надійну партію заможному чоловіку. Їй потрібна поруч просто своя людина, якій би вона варила супи і розповідала про мистецтво. І немає такої людини. Це мені здалося дивним, ну як так, ось же просто ідеальна жінка.
Я запитав знайому, яка перепостила цей крик: може, ця жінка якась дуже нервова, може, вона істерична? Та відповіла: «Ні! Я знаю її давно, у неї прекрасний характер».
А в чому ж, питаю, тоді проблема? Знайома відповідає: «Так це вас треба питати, чоловіків».
Але у мене немає відповіді. Я не знаю, в чому причина жіночої самотності в нашій країні. Чому вони доходять до стану, коли просто кричать: «Хоч хтось би знайшовся, озовися!».
Я не знаю, що нашим чоловікам треба. Щоб їх взагалі не чіпали? Щоб вони лежали серед шкарпеток і недопалків, думали про вічне і чому Рональдо грає краще, ніж Березуцький? Не знаю.
Чоловік спокійно може прожити і один, у мене самого був період, коли після другого шлюбу я два роки жив сам по собі, мені було нормально, спокійно, комфортно. Але все-таки у мене були два шлюби, вже троє дітей, я заслужив право на довгу відпустку. І вона вже закінчилася.
Але скільки ж, чорт візьми, самотніх жінок.
Недавно був випадок. Кафе, вечір, місця зайняті. Тупцюю біля входу. Раптом пара дівчат, що за столиком поруч, піднімаються: «Ми йдемо, сідайте!». З властивою мені розгальмованістю кажу їм: «Не йдіть, давайте вип’ємо, поговоримо». Вони синхронно кладуть назад сумки на стіл: «Що, правда? Ви один?». І в очах у них радісна надія. Вибачте, кажу, жартую, у мене тут зустріч. Дівчата, розчаровано: «Ну дуже шкода…»
Дівчата симпатичні, модні, тверезі. І навіщо я їм, немолодий і пошарпаний? Явно не мільйонер. Але вони були раді залишитися зі мною. Навряд чи в голові у них замиготіли картинки подальшого щасливого життя з моєю участю. Ні. Вони просто були щасливі, хоч якомусь мужику, один одному вони вже набридли. Хоч хтось готовий був провести з ними вечір – але в результаті обдурив.
Потім я описав цей випадок кільком знайомим дамам. І ставив одне і те питання: «Невже і правда у нас така велика проблема жіночої самотності?». Всі відповідали: «Льоша, так! Ти навіть не уявляєш!».
І це дико сумно. Найпопулярніший запит в мережі – як вийти заміж?
Подивився статистику. На 1000 шлюбів припадає 829 розлучень. Більша частина розлучень – у перші три роки шлюбу. Тобто, по-простому, це виглядає так: дівчина виходить заміж, припустимо, в 23 роки. А в 26 вона вже розлучена. Як правило, з дитиною, і навіть не одною. Тобто самотність у нас починається в молодості.
Чи легко жінці з дітьми вийти заміж вдруге? Відповідь самі знаєте.
Але все-таки в молодості великий шанс ще зустріти когось, вийти заміж знову. З роками він стрімко зменшується. Жінкам за сорок взагалі ловити нічого. Це не я стверджую, вони самі так говорять. У мене дуже багато знайомих одинаків саме за сорок. Вони усміхаються дуже невесело, вони вже не вірять у щасливі зустрічі. Одна мені сказала: «Льоша, та кому я потрібна? І взагалі я давно змирилася, що доживати буду одна».
Це говорить жінка, якій всього сорок два, чудовий вік. Попереду у неї ще ціле життя. І вона впевнена, що буде одна.
Звичайно, вони сильні, вони круті, вони впораються. Але чому, чорт візьми, вони повинні бути крутими і сильними? Це не їх роль. Але вони змушені.
Мені здається – це біда. Мільйони самотніх жінок. Кращих жінок в світі. І їм не допоможе ніхто. Жінки кричать про свою самотність, чоловіки роблять телевізор голосніше…
Олексій Бєляков