Цінуйте те, що у вас є
Натхнення

Цінуйте те, що у вас є

У Чехова є оповідання про жінку, яка не любила свого чоловіка. Вона не сварилася з ним, не скандалила, не чіплялася навіть, — вони навіть не в «хрущовці» жили. Свій будинок у моря, гроші, всього вдосталь, — чого лаятися? Але ось, не любила. Мріяла про іншого. Не про конкретного іншого, а просто, — про іншого. Іншого вона могла б полюбити. По-справжньому, всім серцем. А жити доводиться з цим, нелюбом, який не подобається. Дратує навіть.

Чоловік спочатку не розумів, що його не люблять. І все намагався щось покращити, в очі заглядав, обнімав, доглядав… І від цього було ще гірше. А потім він все зрозумів. Миттєво. І просто сів у човен і поплив у бурхливе море — був шторм. Просто сів у човник і поплив. Щоб не заважати. Та й жити йому стало нема чого, — навіщо жити, якщо тебе не люблять, тільки терплять, а в душі чекають, щоб ти зник, розчинився, провалився крізь землю або ось — у морі потонув?

Коли човник стало не видно в бурхливих хвилях, дружина раптом закричала: «Вернись!», — вона тільки в цю мить зрозуміла, що любить! Що він їй потрібен! Що поруч був живий, теплий, люблячий чоловік, такий гарний, такий відданий, гарний, добрий… Не фантазія, не ідеал, а жива людина була поруч.

Але човник пропав, зник. Разом з чоловіком… І дружина все кричала: «Вернися! Вернися! Я тебе люблю!», — тільки нікому було це почути. Море шуміло, буря вила, шторм. Вона стояла на березі і кричала, кликала…

Ось і вся розповідь. І так часто буває: той, кого не любили і не цінували, попливе на човнику одного разу. І можна скільки завгодно кричати і просити повернутися. Чомусь тільки після втрати люди розуміють, як когось любили. І добре, якщо повернеться човник. Якщо ще можна докричатися…

Ми самі іноді не знаємо, як сильнокогось любимо. Не усвідомлюємо, поки не втратимо. Може бути, спочатку треба розібратися в собі, а вже потім проганяти когось або мучити байдужістю чи роздратуванням? Щоб потім не спати, не їсти, не дихати як слід, тільки шепотіти: «Вернися!». Повернися. Будемо ще разом хоч трохи!

Добре, коли почують і повернуться. Але так не завжди буває.

За книгами Анни Кір’янової