Чому сьогодні так складно зберегти стосунки? Чому ми так часто розлучаємося, хоча дуже сильно намагаємося любити? Чому раптом люди стали не здатними до тривалих стосунків? Невже ми забули, як кохати? Або, що ще гірше, взагалі, що таке кохання?
Ми не готові. Ми не готові до жертв, до компромісів, до безумовної любові. Ми не готові викладатися на повну заради стосунків. Ми хочемо, щоб усе було легко. Ми ледарі. Достатньо однієї перешкоди, щоб ми опустили руки. Ми не дозволяємо нашому коханню рости, ми йдемо завчасно.
Ми шукаємо не кохання, а гострі відчуття. Ми хочемо того, з ким можна ходити в кіно і кафе, а не того, хто може зрозуміти нас, навіть коли ми мовчимо. Ми проводимо разом час, але не створюємо спільні спогади. Ми не хочемо жити нудно. Ми не хочемо партнера на все життя, а лише того, з ким нам буде добре тут і зараз, а це дуже тимчасово. Коли пристрасть згасає, ми розуміємо, що ніхто не готував нас до буденності життя. Ми не віримо в принаду передбачуваності, бо надто засліплені жагою до пригод.
Ми занурюємося в безглузде міське життя, не залишаючи місця коханню. У нас немає часу на любов, немає терпіння, щоб розбиратися зі стосунками. Ми зайняті люди, які переслідують матеріалістичні мрії, і любов сюди не вписується. Стосунки – не більше ніж зручність.
Ми шукаємо миттєвого задоволення в усьому, що ми робимо: коли щось постимо онлайн – одразу ж чекаємо на лайки, коли обираємо професію – чекаємо на успішну кар’єру і визнання, коли обираємо людину – чекаємо на велике кохання. Ми хочемо зрілості стосунків, яка приходить із часом, емоційний зв’язок, що розвивається з роками – і хочемо це одразу, але так не буває. А у нас немає часу і терпіння.
Ми воліємо витратити годину часу на сотню людей, ніж провести день з однією людиною. Ми віримо в наявність «варіантів». Ми – «соціальні» люди. Ми більше віримо у зустрічі з людьми, ніж у знайомства з ними. Ми жадібні. Ми хочемо мати все. Ми легко вступаємо у стосунки за найменшого тяжіння до людини, і легко виходимо з них, щойно знаходимо когось кращого. Ми не хочемо відкрити найкраще в цій людині. Ми хочемо, щоб вона одразу була ідеальною. Ми зустрічаємося з багатьма, але рідко кому даємо справжній шанс. Ми у всіх розчаровані.
Технології зближують нас, настільки, що неможливо дихати. Наша фізична присутність замінена повідомленнями, чатами, відеодзвінками. Ми не відчуваємо необхідності проводити час разом. У нас і так надто багато одне одного в житті: у кожній соцмережі, у скайпі, вайбері… Про що ще говорити?
Ми – покоління мандрівників, які не залишаються довго на одному місці. Ми боїмося зобов’язань. Ми віримо, що не створені для стосунків. Ми не хочемо «осідати». Навіть думка про це багатьох лякає. Ми не можемо уявити, як це бути з однією людиною до кінця життя. Ми йдемо. Ми зневажаємо сталість як якесь соціальне зло. Ми любимо вірити, що ми не такі, як усі. Ми любимо вірити, що ми не відповідає соціальним нормам.
Ми – покоління, яке називає себе «сексуально розкутим». Ми відокремлюємо секс від любові, або так думаємо. Ми покоління сексу і розставань. Ми спочатку займаємося сексом, а потім уже вирішуємо, чи хочемо ми бути з цією людиною.Зайнятися сексом – це як піти випити. Ви робите це не тому, що любите людину, а тому що хочете відчути задоволення, хоча б тимчасове.
Секс на стороні теж більше не табу. Є навіть поняття вільних стосунків, друзів із привілеями, сексу на одну ніч, сексу без зобов’язань.
Ми практичне покоління, яке керується тільки логікою. Ми вже не знаємо, як кохати шалено. Ми не зриваємося за тридев’ять земель, щоб зустрітися з коханим. Навпаки, ми розлучаємося через відстань. Ми занадто розумні для кохання.
Ми покоління, яке боїться – закохатися, одружитися, зазнати невдачі, відчути біль, розбити собі серце. Ми не підпускаємо нікого до себе, і не підступаємося ні до кого. Ми сидимо за високими стінами, які звели навколо серця, чекаємо любові і тікаємо, і ховаємося щоразу, коли вона з’являється на горизонті. Ми не хочемо бути вразливими. Ми не хочемо оголювати свою душу ні перед ким.
Ми більше не цінуємо стосунки. Ми відпускаємо навіть найпрекрасніших людей.
Немає нічого, що ми б не змогли перемогти в цьому світі. І все ж таки ми такі безпорадні в цій грі кохання – найголовнішому серед людських почуттів.
