3 єврейські анекдоти про сімейне життя, які допомагають відпустити образу
Гумор та позитив

3 єврейські анекдоти про сімейне життя, які допомагають відпустити образу

Найчастіше людина живе нещасним життям не тому, що в неї все погано. А тому що в інших краще, ніж у неї. І грошей більше, і кар’єра солідніша, і дружина красивіша, і діти слухняніші. Чужі проблеми здаються дурницями на тлі своїх власних: їх можна швидко та спритно вирішити. Свої ж доведеться нести на спині, як тяжкий хрест.

Насправді ж життя рідко кого обирає своїм улюбленцем — щоб одна людина мала все, що забажає і за це їй нічого не було — сюжет із розряду фантастичних. У кожного своя маєта.
Головне, це не втрачати оптимістичного, бадьорого настрою. Дивитися навіть на найкаверзніші ситуації з гумором, не ускладнювати собі життя і не винищувати нерви тривогами та побоюваннями. У цьому вам допоможе єврейська мудрість, яка через гумор, дає зрозуміти істину.

Іл: Володимир Любаров

Хто у домі головний

Боря прибігає зі школи весь такий радісний, його зустрічає капітальна єврейська мама в натуральну величину.
— Мамо, я роль отримав у шкільній виставі!
— Що за роль?
— Єврейського чоловіка.
— Боря, біжи назад, скажи, нехай тобі дадуть роль зі словами!

Ми, жінки, виходимо заміж, щоб отримати опору. А через пару років оглядаємося, і виявляється, що ми і є та сама залізобетонна опора. На нас все тримається, все залежить від наших рішень. Прикро? В якійсь мірі так. Уявляєш себе навантаженим волом, який має пахати за чотирьох, тягти на собі пасажирів у світле майбутнє.

Декілька моїх знайомих дам поспішили оформити розлучення і знайти — цього разу — справжніх чоловіків. Завідувачів відділень хірургії, полковників, капітанів корабля. І далі сталося щось несподіване: за кілька років ці жінки знову відчули, що всім “керують”. Та як же так?

Справа в тому, що образ сильного чоловіка в кителі та кашкеті нам нав’язаний кінематографом. А в сімейних союзах люди виявляють свою справжню суть. Всі ці жінки самі по собі були сильними, їм подобалося приймати рішення та відповідати. І притягували вони до себе лише тих, кому було комфортно жити поряд – ведених.

Можна ще кілька разів вийти заміж – сценарій все одно повториться.

Батьки і діти

— Ізя, скажи, як до тебе ставляться твої діти?
— Як до Бога.
— Це як?
— Мене майже не слухають, мої прохання до ладу не виконують. Часом навіть вдають, що мене не існує. Але якщо їм щось знадобиться — одразу кличуть…

Треба запам’ятати цей анекдот і перечитувати в ті хвилини, коли здається, що ставлення від дітей зневажливе. Гірка правда в тому, що ідеальних стосунків, які відповідають золотому стандарту, просто не існує. Потрібно вчитися приймати чужий темперамент та враховувати чужі інтереси. Потрібно виховувати себе: не нав’язуватись, не вимагати, не вказувати, не просити.

Ставитися до дітей як до друзів: бачитися за взаємним бажанням і думати, перш ніж говорити.
Ми добре розуміємо, що лізти без дозволу у життя іншої людини — неправильно. Але начисто про це забуваємо, коли справа стосується дорослих дітей.

Розлучення та дівоче прізвище

— Розочко, а правда, що вас Семен кинув?
— Ой, просто-таки кинув! Він мене навіть підняти не зміг!

Чому жінки, та й чоловіки теж, так тяжко переживають розлучення?
Можливо, відповідь криється в цитаті баронеси Якобіни фон Мюнхгаузен:

«Розлучення огидне не тільки тому, що розлучає подружжя, але й тому, що чоловіка при цьому називають вільним, а жінку — покинутою».

Чоловіків свобода тішить? Зовсім ні. У 80% випадків свобода лякає, а неможливість продовжувати жити під одним дахом штовхає цей крок.

Не варто сприймати те, що сталося, як крах одного з головних життєвих проектів. Можливо, ви вже стоїте на порозі чогось прекрасного, а все, що було до — лише невелике тренування.

Мадам Хельга
За матеріалами