Немає нічого сильнішого за материнську любов. Дай, Господи, усім матерям побачити своїх дітей живими після війни!
Натхнення

Немає нічого сильнішого за материнську любов. Дай, Господи, усім матерям побачити своїх дітей живими після війни!

На війні завжди важко. Хоча є ті, які не усвідомлюють, що таке війна. Вони від неї втекли туди, де мир. Де люди їм допомагають будь-чим. А вони вередують, немов малеча у колисці, наче не розуміють, що дупцю цілувати кожному з них не будуть. Терпець увірватися може обов’язково. Ми всі різні люди, тільки поважати один одного маємо завжди, при будь-яких обставинах. І коли хтось “гуляє” до ранку в мирному житті, то тут популярні зараз прогулянки до магазинів та аптек…

Тепер популярний новий шопінг в багатьох містах й селах України. Шопінг за продуктами. Два дні в мене він був вдалий – забезпечила себе продуктами надовго. Тож завтра спробую просто прогулятись. А сьогодні…

Сьогодні думаю про мам. Як їм зараз нелегко! Якими треба бути сильними у цю мить! У мить, коли війна поділила країну на частини, де вона є та де її нема.

Ось сім’я… Живе мама нині у місті, а діти в селі, де усім керують окупанти. Хвилювання щомиті рве материнське серце на шматки: як там? Що їли? Чи не змерзли? Як дітям вибратися з окупації? Хтось каже, що їм дозволено виїхати з села, але тільки в країну окупанта… Тільки мама молиться усім богам світу, щоб ця війна закінчилася швидше, щоб діти її були в безпеці, поряд з нею.

А інша мама так раділа, що її син буде колись офіцером! Мужній! Красивий! На нього змалечку задивлялися дівчата… Хлопець не встиг навіть пожити – клята війна… Зруйновано гуртожиток, де жили хлопці… його шукали кілька днів. А мати в ці дні надіялась, що живий, що ще обійме його… Не судилось… І вона така не одна!

Мами ховають від війни своїх дітей в підвалах й бомбосховищах. Дитинство вже який день минає саме так у Харкові, Києві, Ірпені, Сумах… Господи! Як це страшно!

Мама завжди оберігає своє дитя, як може. Та клятий «освободітЄль» обстрілює будинки мирних людей, кидає на них авіабомби… Йому байдужі почуття матерів!

А мати молиться й кляне. Її серце не має спокою. Руки тягнуться до телефону, щоб побачити, що дитина була в інтернеті, щоб почути єдину фразу: «Мамо, все нормально!»

Мама… Дай, Боже, нам, матерям, діждатись з війни своїх дітей! Дай, Боже, обійняти їх! Дай, Боже, перемогти нарешті ворога на нашій землі!

Наталія Сідларь-Дубова