“Йдіть вчасно”… Чудова стаття про те, як навчитися цінувати своє життя!
Мотивація

“Йдіть вчасно”… Чудова стаття про те, як навчитися цінувати своє життя!

Ідіть вчасно, – додому, навіть якщо вас ніхто там не чекає, із запальної вечірки, від гостей без «на коня», від недоречних зв’язків і поганих звичок, від депресії і похмурих думок, від важких спогадів, з стосунків, що зжили себе, від людей, які руйнують вас або руйнують вашого партнера поруч з вами.

Дайте йому і собі шанс знайти того (а може, і себе самого), з ким буде краще, комфортніше, спокійніше і в тій формі, в якій це треба кожному з вас. Якщо вже ви не здатні це дати один одному з тих чи інших причин, не позбавляйте один одного спроби і надії знайти це в інших стосунках і в самому собі.

Не скупіться, не відбирайте у інших їх шанси бути щасливими так, як вони це розуміють, а у себе – свої.

Тому що кожен з нас знаходиться в своїй точці еволюції, і рухається в своєму ритмі, випромінює на своїй частоті, вібрує на своїй хвилі й отримує свій досвід. І якщо ви увійшли з кимось в резонанс – ви знайшли один одного, якщо в нетривалий дисонанс – отримайте необхідний досвід, розпишіться під ним, подякуйте і… йдіть вчасно.

Не приводьте в рух механізм, який придавить вас жорстким гнітом обставин, коли ви будете змушені приймати це рішення в умовах куди менш зручних для вас, і де вам доведеться вислизати з-під жорен вельми поверхневих, але боляче ранимих, «громадських» суджень, яким справи немає до ваших справжніх, щирих і життєвих мотивів, до вашого терпіння і довгих спроб щось «зберегти», когось «врятувати».

Ідіть вчасно, не залишайте на тілі вашого життя глибокі шрами, не заражайте свою душу ненажерливим вірусом провини, – почуттям, яке з неймовірною ретельністю відторгає вас від вашого, виключно єдиного життя і вас самих від себе. Ідіть вчасно, не випалюйте малюнки на тендітній тканині вашої долі. І не зазіхайте на чужу шкіру.

Цінуйте своє життя більше, ніж ваше життя цінують інші.

Ідіть вчасно, якщо хтось своє життя ставить вище вашого, бо ви відповідальні першочергово за своє життя і тільки потім за чиєсь… Ніхто не прийшов у це життя, щоб бути принесеним на жертовний вівтар. І життя людині дароване не для того, щоб вона прагнула до жертвопринесення, даних їй з неба великих дарів: життя і здатності любити!

Не складно втратити себе, не складно розчинитися в іншій людині, в чиємусь житті, в чиємусь іншому світі, в чиїйсь іншій реальності. Не складно навіть це вимагати і бажати. Знайти себе – важко. Тільки ми можемо визначати і допускати міру використання себе. Адже жертвуючи собою вхолосту, понад відведену вам міру участі в чиємусь житті, ви автоматично не додали собі (а може, і комусь, хто в цьому щиро потребував), або на якомусь іншому відрізку вашого життя вам не вистачить зовсім трохи – саме тих даремно витрачених сил…

Будь-які стосунки плідні, коли в них є обмін, взаємодія, віддача. Це парний танець. Але якщо ви почали відтоптувати один одному ноги до болю і крові, – потрібно припинити цей танець, і залікувавши рани, почати новий красивий танець, можливо, з новим партнером. І так в будь-яких взаєминах, партнерських, сімейних, робочих… Вчіться йти вчасно, як всередині ситуації, так і від самих ситуацій і обставин у своєму житті. Ви завжди знаєте цей момент, довіряєте собі, не вмовляйте себе, не обманюйте себе і не обманюйте інших…

Немає поганих людей, є люди, які відрізняються від нас.

Бо істинний Задум цього священнодійства під сакральною назвою Життя, нам не відомий, але ним наповнене абсолютно все, що всередині і зовні, понад нашого розуміння і в його межах, одухотворене і неживе. І немає у Бога інших рук, крім наших з вами, і іншої відповідальності, крім нашої з вами перед собою і один одним, але спочатку – перед собою.

Все, що відбувається в нашому житті, все, що відбувається навколо нас і на далеких Галапагоських островах Еквадору – не тільки з дозволу Всевишнього, а й нашого з вами! Ми дозволили нашому житті бути таким, яким воно є, ми привели цей час змін в дію, ми зірвали важіль з тієї пружини, що вирвалася з усією силою і б’ється тепер в конвульсивно-хаотичному вільному ширянні. Ми дозволили переважати сірим відтінкам в нашому житті, ми дозволили собі всього боятися, ми дозволили собі бути аутсайдерами в своєму власному житті.

Озирніться, можливо прийшов час … піти від цього.

Неймовірно важко кинути все те, що пережило себе і піти, де б хто про це не писав, – я стверджую, що це не так. Йти важко, але йти вчасно – просто необхідно.

Ідіть вчасно від суджень і думок інших, оберніть погляд до себе. Де точка вашої опори? Адже тільки так ви можете перевернути весь світ. Не шукайте її в інших. Видам вам секрет – її там немає! Як немає щастя в когось, якщо його немає в вас. Ідіть вчасно від нав’язливих ілюзій і нав’язаних страхів, але продовжуйте йди до цілі, продовжуйте мріяти, продовжуйте пробувати.

Не бійтеся помилитися – адже це означає, що ви намагалися. Не бійтеся реакції інших людей, ви все одно не зможете її 100% -во передбачити, поки не зробите задумане, а якщо зможете, – тим більше, страх немає сенсу. Але у вас буде шанс … вчасно піти. Так, саме піти, і рухатися далі.

Ми розуміємо, коли у нас чогось немає, що нам би хотілося мати, коли нам чогось не дали, а ми чекали, але – ми ніколи не замислюємося про те, від чого нас вберегли, не давши нам бажане зараз. Істина проста – все приходить вчасно, навіть чудеса.

Тому … йдіть, не затримуйте нікого. Тому що якщо ви затримуєтеся – сценарій життя вже переписується і для інших людей…

Тетяна Варуха