Чого не варто говорити або робити під час розставання. Запам’ятайте це раз і назавжди, адже це дуже важливо.
У розставаннях ми знаходимо себе, зустрічаємося зі своїм Я, аналізуємо, отримуємо досвід і навіть стаємо іншими людьми. Багатьом розставання допомогли почати жити щасливо.
Насправді розставання – це один зі звичайних життєвих процесів. Чесно! Це не смертельний якийсь трюк із невдалим результатом, коли всі померли і зупинилося життя. Це один із кроків життя, ситуація, шлях, пригода, якщо хочеш.
Так от, нагадую, що світ, який ми маємо – він тільки в нашій голові. Якщо ти зосереджено і з завидною регулярністю цей світ забарвлюєш у кольори чорні й сірі, постійно помічаєш тільки жахливе, то він таким і буде. Бо цей світ створений особисто тобою і думками з твоєї голови. Ніхто ніколи не зможе твій світ створити якимось іншим, доки на це не трапиться твого бажання.
З розставанням аналогічна пісня: якщо до процесу банальної витрати людей у свої інші життя підійти адекватно і об’єктивно, то найсильнішої трагедії не станеться. Ти, як і раніше, залишаєшся з руками і ногами, обличчям, вухами і очима, здібностями, серцем і душею. Ніхто не вкрав у тебе, якщо, звісно, ти не розчинений у людині до такої міри, що ніякого тебе і не залишилося в помині. Тоді тим більше розставання було неминучим, бо людина має бути особистістю і являти собою окрему одиницю. Ці склеювання і розчинення – тихе самогубство. Ніхто не любить жити з п’явками.
Що таке ці «я не можу без нього або неї»? Ти інвалід паралізований, на світі залишився поруч один лише він, інших людей зовсім немає і ти ризикуєш померти без води і ліків?
Кожен може все. Вже вижити без іншого, який, по суті, вкрав твою особистість і методом загадкових маніпуляцій привів тебе до ситуації якоїсь немочі без партнера, – можливо. Всесвіт ці розставання і дає, щоб дістати тебе з кокона.
Головне, чого не треба робити, коли розставання сталося:
Вимикати на повтор думки і промовляння вголос сакраментальної фразочки: «Мене кинули!»
По-перше, так ти благополучно перетворюєшся на ганчірку і справжню жертву обставин. Ти знецінюєш себе і, виходить, стаєш якимось віником або непотрібним мотлохом, який можна ось так узяти і кинути.
Припиняй!
Ніхто ніколи нікого не кидає. Запам’ятай це.
Дорослі люди просто не змогли разом піти далі. Вони не збіглися. Не сталося конекту. Один і другий прекрасно відчувають, що щастя немає. Тільки перший бере відповідальність і приймає рішення розлучитися, а інший впадає в трагічний театр і починає істерити.
Якби було б усе у вас вкрито щастям, де кожен посміхається, живе на позитиві та йому комфортно і суперско, то навіть не було б і мови про розставання ніяких.
І друге: зрозумій найголовніше – розставання – це завжди наслідок.
Якщо сталося воно ніби в одну мить, коли ніби обухом по голові, або ж розкрився факт коханки, – не важливо насправді, який вигляд воно мало, – це підсумок. Тобто, причина була набагато раніше, в той момент, коли людина тебе розлюбила. Вона перестала відчувати це почуття. Трималася поруч якийсь час, але більше тягнути не змогла. Як людина обрала завершити стосунки – справа рук кожного.
Буває, що все добре на першому етапі складалося, потім «тебе кинули». Людина «кидала» не тебе, а тікала від своїх страхів. Їй страшно йти далі, тому вона зайнялася руйнуванням. Звичайний людський інстинкт. Таке відбувається часто. Тим більше не можна себе списувати з рахунків і знищувати стражданнями. Така людина ще не доросла, з нею неможливо будувати щось вартісне й серйозне.
Так, безумовно, адекватний і поважаючий партнер ніколи не зникне, як лід перед променями Сонця. Він обов’язково пояснить, поговорить. Так уміють розлучатися хороші добрі люди й ті, які емоційно зрілі.
Найчастіше ми страждаємо якраз від того, що все несподівано, кошмарно і не в потрібний момент. Але вже так сталося й іншого моменту не буде.
Кожного з нас можна полюбити і кожного – розлюбити. Ми живі люди.
Це боляче, це важко. Особливо, коли ситуація справді незрозуміла. Але одне потрібно усвідомити точно – ніяких знецінювань себе, істерик і проголошень «я ніколи більше ні з ким не зв’яжуся, мене кинули, я нікому не потрібна, за що мені це та інше».
Табу!
Мільйон випадків, коли любов поверталася вдруге. Але воно не поверталося зі стелі до одних і тих самих людей. Найчастіше це трапляється тоді, коли в період життя одне без одного люди змінилися і пропрацювали себе.
Але не можна на це розраховувати і сподіватися, почавши змінюватися на зло. Так не працює. Бо ще більше болото туги і ненависті затягуватиме.
Будь дорослою людиною і вмій приймати ситуації та рішення.
Іди далі. Усе гаразд. Тебе ніхто не кинув. Обставини склалися так, що саме ця людина чомусь вирішила, що в іншому місці їй краще. Має право. Але й ти народжена для щастя. Значить воно банально зовсім в іншому місці. Усередині тебе, насамперед. Так ось знайди себе, познайомся, полюби, стань справжньою і неповторною.
Зрозумій, що копання в трагедіях, з’ясуваннях, чому він пішов, – це не робить щасливим нікого. Це тільки краде час, здоров’я, змушує божеволіти і розвалюватися, як чахла міль якась.
Ми не для цього тут, щоб прожити єдине життя у виклянчуванні жалю оточуючих і самої себе. Бо, впадаючи в жертву, ти починаєш клянчити турботи, підтримки і всього іншого.
Користуйся моментом і навчися бути щасливою навіть наодинці з собою, тоді надалі ти ніколи не дізнаєшся, що таке ридати в подушку, поговорюючи «мене кинули!»
