Люблять просто так. І не люблять – просто так. Жодних зусиль докладати не треба ні для кохання, ні для нелюбові. Від нас нічого не залежить. І випросити кохання чи примусити до нього – неможливо.
Іноді людина не винна, що до когось «прилипла»; прив’язався і не може відв’язатися. І терпить зневагу та образи, холодність та жорстокість. Її обдурюють, використовують, грабують внутрішній ресурс – а людина терпить. І знову повзе до того, хто її вдарив – як відданий пес.
І це не від слабкості чи дурості. Це від нелюбові, яка була до маленької людини, до дитини. І вона тягнулася, щоб обійняти – а її відштовхували. Вона намагалася сказати – а її висміювали. Вона хотіла притиснутися і зігрітися – а їй наказали забиратися геть. Вона виросла, ця колишня дитина.
Але в душі вважає, що вона недостойна кохання.
Що кохання треба випрошувати, заслуговувати, вимагати, випрошувати, купувати – і потрапляє у пастку. Її швидко розкушують, таку людину. І спочатку використовують, а потім ліниво гонять геть.
І називають нав’язливою, липкою, обридливою. А вона, ця людина, знову дзвонить і пише. І проклинає себе за це. Відмінно вона усе розуміє, але, як п’яниця, знову клянчить чарку спиртного. І знову прощає того, хто їй завдав стільки зла.
І доти, доки не зрозуміє – не в партнері справа! У ній самій! – ось доти це триватиме, всі ці «хворі стосунки».
Люблять просто так. І не люблять – просто так.
Жодних зусиль докладати не треба ні для кохання, ні для нелюбові. Від нас нічого не залежить. І випросити кохання чи примусити до нього – неможливо. Як неможливо повернутись у дитинство і все виправити.
А свою єдину людину можна зустріти де завгодно і коли завгодно; але не в цих «хворих» стосунках, де один просить шматочок хлібця. А другий знущається і каже: «Служи, собачко! Служи!»…
Світ населений безліччю людей, мільярдами. І серед них є той, хто полюбить і тебе у відповідь на твоє кохання.
Автор невідомий
