Бог є, тому життя повне сюрпризів! Повчальна історія, яку вам варто прочитати саме зараз
Натхнення

Бог є, тому життя повне сюрпризів! Повчальна історія, яку вам варто прочитати саме зараз

Доброго ранку, – сказала жінка, проходячи повз чоловіка, що валявся на землі. Той оторопіло підняв на неї очі. Відразу було видно, що жінка добре заробляє – дороге пальто і доглянуті руки говорили самі за себе. Спочатку чоловік вирішив, що вона знущається над ним, як і багато інших, які кожен день проходять повз нього.

– Дайте мені спокій, – зі злістю промовив він.

Але на його здивування, жінка не зрушилась з місця. Вона усміхнулася і рівний ряд білих красивих зубів, доповнили усмішку.

– Ви голодні? – запитала вона.

– Ні, – відповів він, посміхнувшись. – Я тільки що пообідав з президентом. Ідіть уже, куди йшли!

Посмішка жінки стала ще ширше. Раптом він відчув її руку на своїй руці.

– Що ви робите, жіночко? Я сказав, щоб ви дали мені спокій!
Поруч чергував поліцейський, який, почувши крики, підійшов ближче.

– Якісь проблеми, пані? – запитав він.

– Ні, що ви, офіцер, – відповіла вона. – Я просто намагаюся підняти цю людину на ноги. Чи не допоможете мені?

Офіцер спантеличено почухав потилицю.

– Цей старий, він наш місцевий безхатько. Він живе на цій вулиці протягом декількох років. Що ви хочете від нього?

– Бачите той кафетерій неподалік? – запитала вона. – Я хочу відвести цього чоловіка туди і нагодувати.

– Жіночко, Ви з глузду з’їхали! – бездомний пручався з усіх сил. – Я не хочу йти туди!

Раптом він відчув, як сильна рука поліцейського підхопила його з іншого боку і підняла з землі.

– Відпустіть мене! Я нічого не зробив.

– Заспокійся, вона хоче тобі допомогти, – відповів поліцейський. – І не сперечайся з нею.

Нарешті, не без зусиль, жінка та поліцейський відвели старого в кафе і посадили за столик в кутку.

Був пізній ранок, сніданок вже пройшов, а час обіду ще не настав, тому людей було небагато. Менеджер тут же підійшов до їхнього столика.

– Пане поліцейський, шо тут відбувається? – запитав він. – Що все це значить, ця людина в біді?

– Ця пані привела його сюди, щоб пригостити сніданком, – відповів поліцейський.

– НЕ тут! – роздратовано відповів менеджер, – присутність такого роду людей шкодить бізнесу.

Старий бомж посміхнувся беззубою усмішкою:

– Бачите, я ж казав вам. Тепер, відпустіть мене, будь ласка!

Жінка повернулась до працівника кафе:

– Хлопче, ви є менеджером цього кафе і Ви знаєте хто у вас що тижня орендує банкетну залу?

– Звичайно, – відповів той, – вони найповажніші наші клієнти.

– О, та ви, напевно, маєте непогану виручку з цих зустрічей?

– А вам яке діло?

– Вибачте, молодий чоловіче, я президент і головний виконавчий директор компанії, яка орендує цю залу .

– О, вибачте – тільки і зміг вимовити шокований менеджер.

Жінка знову усміхнулася:

– Я думаю, це змінює ситуацію, правда? – Вона глянула на поліцейського, який з усіх сил намагався не розсміятися – Хочете приєднатися до нас на чашку кави і ланч, пане офіцер?

– Ні, дякую, – відповів він, – я на службі.

– Тоді, можливо, чашку кави з собою?

– Так, дякую. Було б дуже великодушно з вашого боку.

Менеджер прийшов в себе і швидко промовив:

– Ваша кава зараз буде готова.

Офіцер обернувся до жінки:

– Спритно ви його поставили на місце.

– Я не ставила собі таку мету. Вірте чи ні, але у мене інші причини.
Вона присіла за столик навпроти збентеженого бродяги і пильно подивилася йому в очі:

– Друже, ви пам’ятаєте мене?

Старий уважно вивчав поглядом кілька хвилин:

– Ну, Ви здаєтеся мені знайомою.

– Я трохи старше зараз. І вже точно на вигляд змінилась, ніж в дні моєї юності, коли ви працювали тут. Одного разу я зайшла саме в це кафе, голодна, замерзла, в дешевому одязі.

– Ви!!!? – Що стояв поруч офіцер не втримався від коментаря, він не міг повірити, що така шикарна жінка колись могла виглядати інакше.

– Я тоді тільки закінчила коледж, – продовжила розповідь жінка, – приїхала в місто в пошуках роботи, але так нічого і не змогла знайти. Зрештою, закінчилися гроші і мене виселили з найманої квартири. Був місяць лютий, стояв страшний мороз, мені нікуди було піти, і я забрела в це кафе, щоб погрітися.

Старого раптом осяяла широка усмішка.

– Тепер я згадав! – скрикнув він, – я стояв за стійкою, ви підійшли і запитали, чи можна попрацювати тут в обмін на їжу. Я тоді сказав, що це проти правил закладу.

– Саме так, – відповіла жінка, – потім ви зробили мені найбільший сендвіч, який був в меню, пригостили гарячою кавою і не взяли з мене грошей. Я боялася, що через мене у вас будуть неприємності з начальством. Потім я побачила, як ви поклали свої гроші в касу за мій сніданок.

– Так, ви почали свій бізнес? – в нетерпінні запитав старий безхатько.
– Я влаштувалася на роботу на наступний день. Я сама прокладали собі дорогу до успішного життя. Зрештою я почала свій власний бізнес і, з Божою поміччю, він став рости і процвітати. – Вона відкрила сумочку і дістала візитну картку:

– Коли ми закінчимо тут, я хочу, щоб ви нанесли візит моєму комерційному директору. Він відповідальний по персоналу нашої компанії. Я поговорю з ним, і впевнена, він знайде для вас підходящу роботу в офісі. – Вона усміхнулася:

– Думаю, що він зможе навіть дати вам аванс, щоб ви купили собі одяг і знайшли житло, поки ви самі не станете на ноги. І запам’ятайте, якщо вам коли-небудь що-небудь знадобиться, мої двері завжди відкриті для вас.

– Спасибі вам! – по щоках бродяги текли сльози, – Як я можу віддячити вам?

– Не дякуєте мені – відповіла жінка, – Господь допоміг мені через вас, тепер Він допомагає вам через мене!

Вийшовши з кафе, офіцер і жінка зупинилися біля входу на хвилину, перш ніж їх шляхи розійшлися.

– Дякую за вашу допомогу, офіцер.

– Навпаки, шановна – відповів він, – завдяки вам я побачив сьогодні чудо, я ніколи не забуду цього. І … дякую за каву!

Пам’ятаймо – Бог є, тому життя повне сюрпризів!

Що посієш – те й пожнеш…

Джерело