Безцінний урок від чоловіка. Спочатку я його не зрозуміла і надула губи…
Життєві поради

Безцінний урок від чоловіка. Спочатку я його не зрозуміла і надула губи…

Тільки з часом я зрозуміла, наскільки мій чоловік був правий

Ми одружилися далеко не юними: йому виповнилося 42 роки, мені 36. Обидва зрілі, реалізовані й на все мали свою точку зору.

Перший час перебували в ейфорії, а потім непомітно, надто захопившись новим статусом і облаштуванням сімейного гніздечка, я стала робити одну дурницю за іншою…

Закинула степ-аеробіку і курси англійської мови на користь випічки малинових кексів і чищення килимів. Дзвонила йому на роботу і цікавилася продажем сегментних кульових кранів серії Flow-Tek S-19.

Шила клаптеві ковдри, збирала на службу «тормозки» і прасувала простирадла з двох сторін. Вирізала фетрових зайців і закатувала лечо.

Освоїла декупаж і соління скумбрії. Схудла, замучилась, намагаючись стати ідеальною господинею, і загнала себе в стан жертви.

Той день пам’ятаю, як зараз. Настала перша субота листопада, зарядив дощ, скидався на сіро-зелений чай, і на кухні з самого ранку горіло світло.

Він пив молоко і з роздратуванням спостерігав, як я нарізаю сир, холодну телятину і помідори. Тричі повторив, що буде тільки молоко і ніяких сендвічів. Я кудкудакала і мила обробну дошку. Нарешті не витримав:

— Послухай, мені не потрібно служити, подавати обід з п’яти блюд, стерилізувати чашки і унітаз. Ми не раби один одному, і я не все твоє життя, а лише частина. По щасливій випадковості ми зустрілися, закохалися і знайшли спільний знаменник.

Точку стикування. Місце, в якому добре удвох. Все інше – це особисте. Так що не намагайся в мене врости і не став мої інтереси на чолі кута. Не потрібно бути кращою або гіршою, просто залишайся собою. Тією, яку покохав. Легкою, повною запалу і драйву. А так ти розчиняєшся в мені і йдеш в тінь.

Він жбурнув склянку в раковину і відправився в спортзал. Я залишилася посеред роздовбаної кухні, намагаючись перетравити сказане.

Зусиллям волі проковтнула набігли сльози, викинула листкове тісто, залишила в спокої сотейники і запхала в валізи декоративні подушки. Вмилася, зателефонувала вчителю англійської і відкрила файл з незакінченою розповіддю.

З тих пір я не господиня, не майстриня з бабовняним мереживом і не менеджер з продажу кульових кранів. Не служу, не намагаюся догодити і нічого не доводжу. З тих пір я – просто я.

Ірина Говоруха