Коли той, кого ти любила, стає спогадом…
Мотивація

Коли той, кого ти любила, стає спогадом…

Коли ти любиш когось, ти починаєш помічати дрібниці.

Те, як його пальці обвиваються навколо твоїх і обм’якають, коли він засинає поруч з тобою. Як у нього з’являються зморшки в куточках очей, коли він усміхається. Як він з невеликою хрипотою каже “Доброго ранку”.

А потім, одного разу, ти починаєш усвідомлювати, що можливо це і все. Що можливо ваш зв’язок тільки в твоїй уяві. І простір між вами – це всього лише простір.

Є щось таке в деяких людях, що ми тримаємося за них, чіпляємося, навіть якщо знаємо, що нам краще без них. Ті, хто запевняє нас, що ми бажані, що ми їм потрібні, але по факту це не так. Ці люди нагадують нам, що вони не вірять в любов і що ми теж не повинні.

Так, важко любити когось і усвідомлювати, що ти повинна відпустити його. Це почуття розчарування, яке важко осідає всередині. Важко відокремити себе від людини, тому що в серці ти все одно віриш. Віриш в долю, в правильний час. Але що б там не запланувала доля, як би сильно ти не любила когось, якщо ти починаєш сумніватися в собі і своїх цінностях, ти повинна відпустити його.

Коли ти любиш когось, важко рухатися далі. Але одного разу стане легше. Кожна думка, кожне почуття, кожен спогад стануть далекими. І тоді ти почнеш зцілюватися і знову жити.