В чоловікові головне – не краса. Головне те, що всередині…
Натхнення

В чоловікові головне – не краса. Головне те, що всередині…

Я лежала на збереженні багато років тому, до моєї сусідки по палаті постійно їздив чоловік…

Ми були такими молодими, що нас важко було назвати жінками. Але називали: в лікарні всіх так називали. Ми всі чекали народження дитини в палаті на дванадцять чоловік. Називалося це “лежати на збереженні”. І була там така негарна Світлана з великим животом. Ну, у всіх був живіт, всі були не дуже гарні – там ні душу, ні дзеркала не було. Але Світла була нехороша собою і дуже повна, набрякла.

Палата була на першому поверсі. Чоловіки приходили до дружин і розмовляли через підвіконня. Телефонів не було, і жінки думали і переживали: прийде до них чоловік, чи ні? Не до всіх приходили. Це зрозуміло; працювали всі, їхати далеко, на околицю… І деякі жінки плакали вночі. У лікарні дуже сумно. А коли чоловік все-таки приходив, вони висловлювали любов і турботу. І запитували: “Ти поїв? Ти знайшов чисту сорочку?”.

До цієї Світлани ходив рудий маленький хлопчина в кепці. Трошки кривоногий і теж не дуже гарний. І кожен день, кожен день! – приносив маленьку каструльку. Він її привозив, замотавши в стареньке одіялко. І в каструльці була варена картопля, ще тепла. Або суп з макаронами. Теплий. Він приїжджав після роботи на заводі, коли години прийому відвідувачів кінчалися. Але ми ж на першому поверсі були. Він мовчки передавав каструльку Світлані, а вона їла. Вона мене пригощала, мій чоловік в армії був. Потім цей мовчазний рудий хлопець їхав з каструлькою і ковдрою назад. Дві години треба було їхати. І вони майже не говорили.

Потім мене виписали.

Цю Світлану я років через п’ятнадцять зустріла на вулиці… Вона знову була вагітною. І у неї було троє дітей. І вона така гарна-гарна стала! Повна, але дуже красива. І машина гарна. Діти теж красиві, вона так сказала. І життя хороше, красиве! А за кермом сидів цей самий рудий хлопець, чоловік. Він залишився негарним, як та алюмінієва пом’ята каструлька. Але в чоловікові головне – не краса. Головне, що всередині. Як в каструльці, в якій картопля залишалася теплою… І це тепло не зникає, навіть якщо їхати дві години. Навіть якщо все життя їхати разом.

Анна Кір’янова