Відкритий лист кожному, хто втратив батьків
Натхнення

Відкритий лист кожному, хто втратив батьків

Ми всі боїмося цих двох днів у нашому житті. Які все одно прийдуть, якби ми не старалися про це не думати. День, коли піде ваша мати. День, коли піде ваш батько. Я спеціально не пишу слово «помре». Тому що наші батьки ніколи не вмирають. Йдуть, так. Поруч перестають бути, так. Але не вмирають. Так, як і справжня любов не вмирає.

Якщо ви зараз читаєте ці рядки, то знаєте, про що я. Незалежно від того, чи втратили ви батька або мати багато років тому, чи це сталося буквально нещодавно, ваше життя вже чітко розділилася на дві частини: «до» і «після».

Порожнеча, що утворилася в серці, все одно існує, і від цього нікуди не дітися. З часом біль почне поступово відступати, але повністю не зникне ніколи. Ви просто навчитеся жити з ним. Радіти життю і голосно сміятися з цією дірою в серці. І в цьому полягає наше життя. Саме цього найбільше хотіли б наші батьки – знати, що ми живемо, знати, що ми впоралися, знати, що ми стали їх продовженням на цій Землі. А, значить, все було не дарма.

Втрата батьків – одне з найважчих випробувань у житті. Навіть якщо ви сварилися з ними, навіть якщо втекли з дому, вступивши до інституту, від цього ніяк не легше. Боляче так само, як і тим, хто був близький з батьками, проводив з ними багато часу і дзвонив кожен день. Адже ми втрачаємо тих, хто був з нами з перших днів життя, ту, в тілі якої ми виросли з крихітної точки в симпатичне немовля. Прийняти це, відпустити – дуже непросто.

Ваші батьки – перші люди, яких ви побачили в цьому світі. Вони навчили вас розмовляти, ходити, тримати ложку в руках, читати, писати… Саме вони сформували вас саме такими, якими ви є сьогодні.

Вони не були святими. Втім, як і ви, як і всі інші люди на Землі.

Але вони старалися, як могли, зробити ваше перебування в цьому світі комфортним, навчити вас виживати в ньому, боротися і стати гідними людьми. Правильно вони робили завжди чи ні – вже інше питання. Одне можна стверджувати з упевненістю: вони готові були віддати за вас життя. Не роздумуючи ні секунди. Не шкодуючи ні про що і з усмішкою на обличчі.

Вони вболівали і билися за вас, як жодна людина на світі. Якими б не були ваші переконання, чи вірите ви в Бога чи ні, але це факт: тепер, коли вони більше не в нашому світі, то вже не можуть фізично допомогти вам. Людина, яка була поруч завжди і стільки всього зробила заради вас – нарешті вільна. Від усього. І від цієї битви за нас – також…

Дуже прикро, що наше життя так влаштоване: доводиться прощатися з найріднішими та коханими. З тими, для кого ми були центром Всесвіту. Але нікому від цього нікуди не дітися. І цей біль доведеться випити до дна. Причому навіть, коли вам стане легше, він все одно час від часу буде повертатися. З улюбленою піснею, що ви випадково почуєте на вулиці, зі старими очками батька, на які натрапите в шафі, з маминою улюбленою чашкою…

А найдошкульніше – у святкові дні, коли ви особливо гостро будете усвідомлювати, що тепер немає до кого поїхати в гості. Коли зрозумієте, як не вистачає сімейних посиденьок, які вас часом і втомлювали, і здавалися такими нудними. Вам доведеться зробити це – навчитися жити без них. Так, щоб смуток і печаль не затьмарювали ваше життя, так щоб ваше життя було саме таким, яким вони б хотіли бачити – щасливим.

Ваша мати або батько не хотіли б, щоб ви лили сльози роками і не раділи життю після їх відходу. Та людина, яка так багато значила для вас, бажала би зовсім іншого: щоб ви продовжували жити, відкриваючи кожен день щось нове і прекрасне. Адже це було метою їх життя на Землі – щоб їхня дитина була щасливиою. Тому ви не повинні підвести їх ні в якому разі.

Радійте кожній хвилині життя і кожного нового світанку. Не забувайте про те, що навіть тепер, коли вашої матері або батька немає біля вас, вони все одно поруч. Як би це не називали: паралельними світами, світлою пам’яттю в душі або ще якось по-іншому суть одна – ваші батьки завжди залишаються з вами. Ви не можете побачити їх, не можете чути, але завжди відчуваєте присутність.

Не переживайте своє горе в самоті. Розділяйте його з іншими членами сім’ї. Повірте, ви не одні, кому так гірко і сумно. Згадуйте якісь милі моменти, шукайте підтримку один в одному. Це дуже допомагає. Набагато більше, ніж може здатися на перший погляд.

Розмовляйте на цю тему зі своїми друзями, колегами. Нам усім доводиться переживати подібний досвід рано чи пізно, і ви будете здивовані, наскільки легше стає на душі, коли поділишся з кимось. Таке життя: ми всі проходимо через такі складні випробування, і підтримка інших людей – дуже допомагає.

Наше перебування на Землі – дуже коротке, і ми можемо продовжити життя тих, хто пішов, лише одним способом – зберігаючи пам’ять про них у своїх серцях. Розповідайте про них своїм дітям, онукам. Згадуйте про рідних і коханих людей під час родинних свят та урочистостей.

Часом вам буде здаватися, що вони поруч – тільки руку простягнути. Такий парадокс нашого життя: ми залишаємося навіть тоді, коли йдемо. У пам’яті. В серцях. В душах. Якщо ви завжди будете згадувати і розповідати про померлих – вони будуть жити вічно.

Перший час після втрати здається, що ваші сльози ніколи не висохнуть, а рана на серці – не заживе. Не дозволяйте горю тягнути вас на дно і заступити сонце. Витріть сльози, вигляніть у вікно – життя триває.

Ваші мати та батько нізащо не хотіли б, щоб ви плакали і не раділи життю. Вони – ваше джерело життя і ваше джерело радості. Вони подарували вас світу, що б Ви зробили його кращим, і самі – стали щасливими. Не підведіть їх.

Радійте, смійтеся, насолоджуйтеся цим життям Ваші батьки це відчувають, де б вони сьогодні не були. Ви ж це відчуваєте, чи не так?

За матеріалами