“Життя потрібно смакувати, а не терпіти”: лист 83-річної жінки, який наповнений життєвою мудрістю
Натхнення

“Життя потрібно смакувати, а не терпіти”: лист 83-річної жінки, який наповнений життєвою мудрістю

Для деяких людей життя – це справжня гонка. Гонка по кар’єрних сходах, гонка за ідеальне тіло, гонка за січневі продажі. У цій божевільній метушні у нас немає зайвої хвилини, щоб зробити паузу, озирнутися і сказати: «Життя прекрасне!». Може трапитися так, що це почуття гармонії ніколи не настане, а іноді воно приходить занадто пізно. Наприклад, коли вам 83.

Ми знайшли лист однієї літньої леді до своєї подруги і вирішили поділитися ним з вами. Нам усім дуже важливо усвідомити те, про що вона говорить, поки не стало надто пізно.

А останній рядок листа варто взагалі записати і помістити на видне місце, де ви можете бачити його кожен день.

«Дорога Берта!

Я читаю все більше, а пил витираю все менше. Я сиджу у дворі і насолоджуюся природою, не турбуючись про бур’яни у саду. Я проводжу більше часу з моєю родиною і друзями і менше часу присвячую роботі.

Життя треба смакувати, а не терпіти. Тепер я намагаюся усвідомити ці моменти і цінувати їх.

Я не «економлю» нічого: я користуюся сімейною порцеляною і кришталем кожного дня. Я вдягаю хороше пальто на ринок. Я не зберігаю улюблені парфуми для особливих випадків, а користуюсь ними, коли йду в магазин або в банк.

Слова «коли-небудь» і «одного разу» втрачають свою силу в моєму лексиконі. Якщо це варто бачити або чути, або робити, я хочу це бачити і чути, і робити прямо зараз.

Я не впевнена, що зробили б інші, якби вони знали, що їх не буде тут завтра, але ж ми все приймаємо як належне. Я думаю, вони б подзвонили члeнам сім’ї і деяким близьким друзям. Вони могли б зателефонувати кільком колишнім друзям, щоб вибачитися і налагодити відносини. Я думаю, вони б пішли в кафе, щоб поїсти улюблених смаколиків.

Це ті дрібниці, які я не доробила, і це б мене розлютило, якби я знала, що мої години закінчуються.

Злилася, тому що я не написала деякі листи, які я хотіла написати. Злилася і шкодувала, що я не достатньо часто говорила чоловікові і батькам, наскільки сильно я їх люблю.

Я дуже намагаюся не відкладати і не затримувати що-небудь, що може додати сміху і блиску в наше життя. І щоранку, коли я відкриваю очі, я кажу собі, що цей ранок особливий. Кожен день, кожна хвилина, кожен подих – це справжній дар.

Життя не може бути постійною вечіркою, але поки ми тут, ми повинні танцювати».

За матеріалами