Коли зникає жіночність?
Не тоді, коли вона не нафарбована. І не тоді, коли втомлена.
Не тоді, коли в неї неідеальна талія, і не тоді, коли на ній зручне, а не гарне.
Жіночність зникає тоді, коли вона перестає вірити, що гідна любові.
Коли її торкаються не з ніжністю, а з вимогою.
Коли її слова перекручують, а почуття висміюють.
Коли їй довго пояснюють, що вона “не така”, “надто емоційна”, “надто голосна”, “занадто жива”.
Жіночність тікає у найтемніші куточки душі, коли вона занадто довго мусить бути сильною.
Коли бере на себе все. Мовчки.
Коли не чекає, що хтось обійме, бо навчилась обіймати себе сама.
Коли плаче не в подушку, а всередину. Щоб ніхто не бачив.
Але вона не зникає назавжди.
Жіночність – не про сукні й парфуми.
Це про здатність відчувати, любити, бути ніжною, бути живою.
І вона повертається.
Коли ти дозволяєш собі бути неідеальною.
Коли поряд хтось, хто не змушує тебе знову ставати “зручною”.
Коли знову з’являється тиша.
Така, де ти чуєш себе.
