Жити з людьми – це як в купе їхати…
Натхнення

Жити з людьми – це як в купе їхати…

Жити з людьми – це як в купе їхати…

Їхати з чемними попутниками так зручно, так добре. Речі поставити можна акуратно під нижню полицю та іншим місце залишити. І хто-небудь допоможе валізу наверх підняти. І поступиться нижнім місцем, якщо сам молодий і спритний. Або ми поступимося, якщо їде бабуся або дитина…

І всі виходять з купе мовчки, коли треба переодягнутися. І завжди посунуться, коли пора вечеряти. І пригостять їжею, але без нав’язливості. І ніхто не скаже: “Чого це ви жерете цукрозамінник? Він шкідливий!”. Може, і шкідливий. Але ось так вийшло.

Всі чемно поговорять, не торкаючись неприємних тем. Поп’ють чаю. Ляжуть в свої ліжечка, сховаються під покривальце і солодко заснуть, щоб встати бадьорими і відпочившими.

А якщо дитина заплаче – це нічого. Це ж дитина. Треба її по черзі поколихати, побавити – вона і засне.

Дуже приємно їздити в такому хорошому купе. Де не треба пояснювати нічого, просити вийти, коли переодягатися, терпіти лайку нецензурну або крики…

І життя – воно як поїзд. Куди їдемо – невідомо. Але від нас залежить – як зробити подорож приємною. Тому що, по суті, діватися нікуди. Всім треба їхати.

Хіба важливо, які у мене звички і бажання, словниковий запас і життєвий досвід; я в купе не одна їду. Ось для чого потрібні чемність і ввічливість. І розуміння.

Може, Фрейд зовсім не з марновірства в поїзді не любив їздити. Просто попутники йому попадалися неприємні.

Велике щастя – мати хороших попутників з рум’яними пиріжками і добрим серцем. І самому таким бути. Намагатися, принаймні…

Анна Кір’янова