Для початку – трохи вульгарного матеріалізму.
Особисто я свою дружину вибирав за запахом. Ну, тобто, як вибирав? Я, звісно, не бігав за дівчатами з розчепіреними ніздрями, це було б занадто. Просто одного разу опинився в радіусі дії однієї з них, глибоко вдихнув, видихнув і зрозумів, що все – життя склалося.
Подальший досвід показав, що повітряно-крапельний шлях побудови стосунків – він якщо й не бездоганний, то принаймні ймовірність трагічних помилок зводить до мінімуму. Особливо якщо дотримуватися елементарних запобіжних заходів, головний з яких звучить просто зухвало: до подружнього життя в жодному разі не можна ставитися надто серйозно. І Боже вас упаси гнатися за сімейним щастям. Немає в особистих стосунках більш руйнівної сили, ніж наполегливе бажання зробити їх ідеальними.
Поки я був молодий і безсімейний, я вірив у слова, що щасливі сім’ї щасливі однаково, а нещасні – нещасні по-своєму. Нічого хорошого, до речі кажучи, це знання не обіцяло. Виходило, що подружнє життя – у будь-якому разі пекельна мука. Або на тебе чекає неймовірно нудне, передбачуване, банальне благополуччя, або – веселеньке до нестями нещастя. І якщо вже вибирати з цих двох зол, то друге ніби як навіть привабливіше.
Але потім я підріс і зрозумів, що в реальному житті, яке не зобов’язане відповідати висловам із соціальних мереж, усе зовсім не так. Не буває ніяких щасливих і нещасних сімей. Бувають просто сім’ї. У яких люди люблять одне одного, терплять одне одного, доводять до сліз, сваряться, кричать: «Усе! Розлучення!», просять потерти спинку, ревнують, сумують у розлуці, захищають одне одного від зовнішніх нападок, намагаються відзавтра разом вести здоровий спосіб життя, б’ються за місце на унітазі, ненавидять тещ та свекрух, звинувачують усіх підряд у поганому впливі на дитину…
Загалом, носять тягарі одне одного і таким чином виконують закон Христовий.
Нещасних сімей не буває. Бувають сім’ї, що розпадаються. І більшість шлюбів, що розпалися, – законних і «цивільних», – які я бачив у своєму житті, – не витримували випробування часом через одну просту і дуже бридкувату причину. Люди в цих сім’ях усіляко намагалися досягти досконалості.
Вони обирали одне одного за прикметами «духовної спорідненості», щосили намагалися віднайти спільну гармонію, наполегливо допомагали одне одному виправитися від вад, будували унікальну систему взаємних стосунків відповідно до особливостей своїх дорогоцінних особистостей, намагалися зрозуміти одне одного і, як наслідок, прагнули жити в атмосфері цілковитої прозорості, ніяких таємниць.
Усіма силами ці й бідні люди будують сімейне щастя. Тому що сім’я – вона ж для щастя, для чого ж іще?
Сім’я – вона ж для того, щоб кожному в ній жилося ще краще, жилося ще веселіше, ніж до шлюбу. Сімейна кар’єра – це ж хороший метод хоч трошки поліпшити безглуздий навколишній світ. Сімейний проєкт – головне, що ти повинен зробити в цьому житті. І якщо вже будувати сім’ю, то ідеальну. На п’ять із плюсом.
Ось ці думки – найпотужніший руйнівник сімейного життя. Тому що щойно замість плюса після п’ятірки зрадницьки вимальовується мінус – починається пекло. А вже якщо, не дай Боже, замість п’ятірки, четвірка – зовсім фукусіма. Найменші проблеми, які навіть виправляти не треба, а просто забути – і в голову одразу починають лізти дуже розумні думки. А може, наші стосунки – це просто помилка? Може, я взагалі зв’язав(ла)ся не з тією людиною? Може, мій ідеальний партнер ще чекає на мене і треба поквапитися, поки не пізно?
Хтось колись вирішив, що без взаєморозуміння кохання не кохання і щастя не щастя. І ось тепер тисячі неодружених журналістів на сторінках чоловічих і жіночих журналів розповідають нам, як цього клятого взаєморозуміння досягти. Десятки тисяч розлучених психологів дають консультації з гармонізації та будівництва сімейних стосунків. У безглуздому цивілізованому світі з кожним днем міцніє ставлення до сім’ї як до чогось такого, що з перших днів треба виправляти й лікувати. Нам наполегливо нав’язують стандарт ідеального чоловіка, ідеальної дружини, ідеальної дитини і навіть ідеальної тещі – а потім ми все життя страждаємо від того, що не в змозі його досягти.
Напевно, я ризикую спровокувати наступним абзацом сотні сімейних скандалів серед читачів, але все-таки… Відчепіться від мене Христа ради – я не хочу у своєму неправильному сімейному житті нічого вдосконалювати! І не треба мене, будь ласка, вчити взаєморозуміння! Припиніть лізти в душу з вашою гармонією! Гармонізуйте краще свого домашнього песика, а ще краще – хом’ячка.
Мене все влаштовує. Мої тато і мама бувало що сварилися, обидві бабусі з дідусями «все життя один одному псували» і навіть прадідусі з прабабусями були повністю позбавлені нещастя жити в ідеальному шлюбі. Я якось уже звик і не бачу в негармонійних стосунках жодного жаху. І в дружини моєї з цією справою був повний порядок – і по маминій лінії, і по татовій.
Ми хочемо сваритися і миритися. Тому що сварки і примирення – це нормально. Сваритися і миритися – це взагалі-то головна ознака близькості. Головне – щоб між людьми залишався паралізуючий запах любові і ось це щемливе почуття: дівчинка моя, хлопчик мій… Все інше – від лукавого.
