Вірші про жінку – це поетичні картини, що розкривають глибину жіночої душі, її мрії, радощі та біль. Кожен вірш, немов дзеркало, відображає різні аспекти жіночого буття, від кохання до розчарувань, від сили до ніжності.
У цих поетичних рядках жінка постає у всій своїй багатогранності, як джерело натхнення і як символ невичерпної внутрішньої сили.
Ми зібрали для вас 10 найкрасивіших поезій про жінку. Читайте та надихайтеся!
***
Живе собі жінка. Звичайна. Простенька.
Не надто красива, успішна. Повненька.
Готує, працює, біжить, не встигає.
Щось вміє, щось знає, сміється, кохає.
Турботи земні і приземлені мрії.
Як в кожного є сподівання й надії.
Потрохи боїться, до чогось звикає.
Життя собі йде. А точніше – минає.
Живе собі жінка – не пані, не леді.
По осені кутає ноги у пледі.
Узимку пече пироги чи рулети.
І смажить картоплю, а часом котлети.
Все надто буденно. І дуже банально.
Не награно, щиро, буває й печально.
Трамвай чи метро, важкі сумки і кеди.
В повітрі – тривоги, ракети, шахеди.
І люди на жінку дивитись не люблять.
Ну що ж там не бачили – сірість нелюба.
Звичайна робота, маленька зарплата.
Квартира у “спальному”. Навіть не хата…
…От їй би зробити щось з носом, губами.
Фігурою, тілом, обличчям, руками.
Завести б собачку, що в торбі носити.
І бути успішною. Світ цей змінити…
…А так просто жінка… І Богу подяка.
Бо саме на ній і тримається хата.
Бо саме такі потім рід зберігають.
…Любіть тих жінок. Хай вони не зникають…
Анна Савчук
***
Я просто жінка. Просто жінка я.
П’ять букв у слові – ну куди простіше?
Я люба, я кохана, я твоя,
я та, яка на світі найрідніша.
Сумна і ніжна. Мовчазна і ні.
Я та, якій протягують долоні…
Я палена у відьомськім вогні
і писана у золотій іконі…
У муках я життя тобі даю,
і зуби зціплю – на війну пускаю.
Біля вікна задивлена стою.
Я просто жінка … і немає краю
такій ось простоті. З ребра чи ні,
я Єва, я спокусниця Адама.
Я та, якій присвячують пісні
і та, якій гукають просто «Мамо…»
Я просто жінка. Грішна і свята,
слабка і сильна, сіра і яскрава.
Я просто жінка, просто жінка. Та,
якій потрібне щастя, а не слава.
Софія Кримовська
***
Я просто жінка. Просто жінка я.
То ніжною буваю, то примхливою.
Комусь не до вподоби суть моя,
Для когось я є доброю й вродливою.
Комусь моя присутність до душі,
А хтось не хоче бачити і чути.
Бувають мені рідні мов чужі
Й чужих мов рідних можу я відчути.
Я часом сильна, інколи слабка,
Що навіть можу опустити руки.
Ні, не кажУ, що доленька гірка,
Не мучусь від самотності і скуки.
НажИла друзів гарних у житті,
МабУть, і ворогів я тАкож маю.
Багато мрій і планів на меті,
Що у душі та в серденьку плекаю.
Стараюся на компроміс іти
З людьми, яких я дуже поважаю.
Я з правдою в житті лише на “ти”
Й про добре слово я, звичайно, дбаю.
Закохана, є стимул для життя,
Одружена і вже дорослі діти.
Радію, що не маю каяття
І позитивом душу можу гріти.
Я просто жінка. Просто жінка я,
То ніжною буваю, то примхливою.
Я різна… От і правда вся моя,
Що хочу бути просто я щасливою…
Катріна Рябой
***
Сильна жінка плаче без сліз,
Якщо туга, то вовком виє,
Свій розпач, нестерпний біль
В темну ніч поміж зорі сіє,
В самоті порахує зорі,
У хмаринок порад спита
І в безмежній небесній сині
Собі силу і втіху черпа.
Сильна жінка іде вперед,
Її сміх лине всім на заздрість,
Може, серце розбито вщерть,
Не впаде ворогам на радість.
Зійшов місяць, а їй не спиться,
В молитвах до ікон припада.
Горда й красива, наче левиця,
Як болить їй ніхто не зна.
Зоя Журавка
***
Я – жінка! Ви чуєте люди, я свічка,
Запалена Господом на віки.
Неправда, що я – ребро чоловіче,
Цю казку придумали чоловіки.
Я – жінка. Я річка бурхлива й неспинна,
Що в повінь зриває верхи берегів.
Хто каже, що я підкорятись повинна?
Це ще одна вигадка чоловіків.
Я – жінка. Природою створена пісня,
Яку чоловік заспівать не зумів.
Я – мрія і спогад. Майбутнє й колишнє,
Я щось незбагненне для чоловіків.
Я – жінка. Я вільна, як думка одвічна.
На думку не можна надіть кайдани.
Це ти мене в рабство продав, чоловіче.
І грішна я стала з твоєї вини.
Та я лише жінка. Я прагну кохання.
Я все пробачаю тобі наперед.
З твоєї криниці – я крапля остання.
Для вуст твоїх згірклих – я липовий мед.
Я – жінка. Я враз перекинусь на зілля
І гоїти рани візьмуся тобі.
Я – непередбачена, незрозуміла,
Я плачу від щастя, сміюся в журбі.
Я – жінка. Я дійсно, слабка половина.
Нехай переможцям – лаврові вінки!
Історію творять, звичайно, мужчини,
Але лише так, як захочуть жінки!
Катерина Рубан
***
Найкраща в світі жінка – українка
У ній сплелись і розум, і краса,
Вона тендітна й ніжна, ніби квітка,
А глибина очей – мов небеса…
Вона уміє бути чарівною,
Та в той же час – і скромна, і проста.
Не зіпсувати косу сивиною,
І зморшкам не затьмарити уста…
Вона і щира, й добра, і мрійлива,
А її голос – чисте джерело.
Вона посеред інших – особлива,
Бо завжди випромінює тепло.
Про чуйне її серце пишуть вірші,
Кричать журнали з перших сторінок.
Бо ж українка – це найкрасивіша
На всій планеті жінка із жінок!…
Ольга Сапріянчук-Маротчак
***
Жінка – вона унікальна,
Тендітна як перша у світі роса,
Вона неповторна, тобою бажана,
Наповнена світлом, теплом як весна
Жінка для всього у світі початок,
З безмежним коханням дарує життя,
Жінка це щастя й любові нащадок,
Вона є творець усього майбуття.
У кожному віці вона особлива,
П’янка коли зріла, як янгол – дитя,
У кожному прояві вона вродлива,
В час радості й навіть у час каяття.
Вона як троянда, буває з шипами,
Але як дурманить її аромат,
Не поспішай її вабить словами,
У неї є загадка, пил і азарт.
Жінка – вона особлива,
Це книга в якої немає кінця,
Найкрасивіша коли щаслива,
Тоді вона муза для творів митця…
Софія Яценко
***
Щаслива жінка, бо кохана,
Щодня одягнута в любов.
Щаслива, бо вона є мама –
Від неї хтось в цей світ прийшов.
Щаслива жінка, коли знає:
діти здорові, злагода в сім’ї,
завжди на неї хтось чекає.
Жінка сама розносить щастя по землі.
Анна Тимчина-Занько
***
Сильна жінка ніби-то не плаче –
На обличчі спокій залиша…
Та ніхто ніколи не побачить,
Як зривається на крик її душа.
Сильна жінка ніби-то не чує,
Що за спи́ною торочать язики.
Та ніхто ніколи не відчує,
Як це все дається їй в знаки…
Сильну жінку ніби не хвилює
Жмут думок, на неї кинутий сміттям.
Вона посмішку щодня собі малює
І приховує образи під вбранням.
Сильна жінка, скажете – не любить,
Мов у неї серце кам‘яне.
Та її любов ночами губить,
Нагадавши вкотре про сумне.
Сильна жінка виграє́ двобої,
Залишаючись незламною повік.
Тільки прагне одного́: щоб буть слабкою
Їй дозволив справжній чоловік.
А. Штомпель
***
Красива жінка… ніжна, чарівна…
Така омріяна, оспівана піснями.
Вона весела, сильна і слабка,
Свята… хоч інколи із грішними думками.
Комусь донька… Знайома… Чи сестра
Для когось подруга вона… або кохана..
Хтось їй шепоче лагідно – “Моя…”
А хтось так ніжно називає її “Мама”…
Вона щаслива, радісна, сумна…
В її душі звучать то сміх… то сльози…
Така нестримна, вічна… і п’янка,
…а інколи й лютіша за морози…
Закохана, як ангел в небеса,
І Богом послана на землю, щоб любити…
В ній оберіг… В ній ласка і краса…
Її не кожен в силі зрозуміти…
Красива жінка… ніжна, чарівна…
Донька, знайома, подруга… і мама
У ній сплелися різні імена…
Вона одна така… з ребра Адама…
Катерина Рабчун-Мосійчук
