Йди одружуйся, йди… Роби маму сиротою!
Гумор та позитив

Йди одружуйся, йди… Роби маму сиротою!

Дуже повчальна інструкція для мам, які виховують синів. З гумором, але по ділу.

Коли ти мама маленького сина – ти взагалі не думаєш про те, що коли-небудь він виросте, і настане день, коли твій маленький двометровий бородатий малюк приведе під твої світлі очі дівчину, і скаже: «Мамо, познайомся, це кохання всього мого життя!», а ти така дивишся, і думаєш: «Дивно. Начебто, і не сліпий же: недавно диспансеризацію в військкоматі проходив – там сказали що зір стовідсотковий, а ось ти диви: набрехали все бридкі лікарі, аби кого попало в армію забрати, навіть абсолютно сліпого хлопчика. ЯК?? Чим він дивиться?? Куди він дивиться?? Яка любов всього життя? Та хіба ж для неї мама ягідку ростила, ночей НЕ досипала і Агушу за ним допивала? Так вона ж СТРАШНА!»

Ну і так далі.

І цей день настає в житті майже кожної мами. Не будемо знімати з рахунків тих щасливиць, які як побачили першу дівчину свого сина – так і кинулися їй на груди зі сльозами і криками: «Господи, доню, рідна! Яка ж ти гарна, багата і розумна! Відразу видно: ти найкраща в світі! Ось для кого мама ягідку ростила, діатез на попі йому лікувала, і аналізи в сірниковій коробці о сьомій ранку, взимку, в пургу, в дитячу поліклініку носила! Заходь в мій дім – двері відкриті, буду пісні вам співати і вином пригощати!»

Але не всім же так щастить, правда?

Я довгий час думала, що у мене якийсь синдром матері-одиночки. Ну, таке, знаєте, коли все життя заради сина прожила, а як прийшов час йому своєю сім’єю обзаводитися: так тут хоп – і ковпаком раптом поїхала. І давай по п’ять разів на день інсульти імітувати, в кому впадати і вмираючим голосом просити покликати священика, нотаріуса та труповозку. Аби син поруч з тобою метушився, а не зі своєї неприємною жінкою по кінотеатрам обнімався в темряві.

У мене, звичайно, не все так погано, але ось це почуття, що «Та не народилася ще та розумниця-красуня, яка мою ягідку заслуговує!» – це у мене було і є завжди.

Але днями щось розговорилися з другом, який розповів історію, як він до своєї мами привів дівчину кохану, а мама зомліла натурально. Тому що любов всього його життя була в прищах, як клумба біля Кремлівської стіни в братках. Йому ж на ті прищі було плювати з дзвіниці, він їх в упор і не помічав. А ось мама тихо ойкнула, і впала. Всім видом тонко натякнувши, що вибір сина їй щось якось не дуже…

… Через багато-багато років, коли друг одружився з іншою жінкою (яка мамі спочатку сподобалася), а потім мучився в шлюбі кілька років, змушуючи материнське серце страждати – мама сказала: «Знаєш, краще б ти на тій прищавій своїй одружився. Я ж перед тим як в обморок впасти, встигла помітити, що у неї очі добрі, і думки чисті. І душа світла, і посмішка красива. І прищів не так вже й багато було, і фігура як у Мерлін Монро. Загалом, дурна я, дурна, прости, синку».

І тут я теж згадала, як кілька років тому зустріла маму своєї колишньої любові, з якою, я це прекрасно пам’ятаю, стосунки у мене не склалися відразу. Тому що я в ті часи була не просто прищава і страшна, а ще й панк з зеленим ірокезом і лисиною. І в рваних джинсах, і в майці з Єгором Лєтовим, і з шпильками в вухах, і з макіяжем «Аварія, дочка мента», і її сина курити навчила.

Це зараз я розумію, що на місці цієї святої жінки, яка всього лише гикнула і затряслася – я б свого сина в лікарню здала б негайно. Ну, зір перевірити, АйКью порахувати, і пару раз струмом його вдарити несильно, щоб в себе прийшов. А може, ще й до бабки якоїсь збігала, дізнатися: а чи не обпоїли мою кровиночку якимось приворотним зіллям із сушених аскарид і кігтя вомбата?

Так ось. Зустріла я Серьожини маму, і що неймовірно – вона мене впізнала. Навіть за більш ніж двадцять років. Взяла мене під руку, присіли ми з нею на лавочку, поговорили за життя, за дітей, за онуків, за тиск і глаукому, і про те, що вона мене часто згадувала. Притому, не повірите, добрим словом. Мовляв, краще б ти, Сергійку, на тій лисій і зеленій одружився. У неї і сім’я пристойна була, дід – Герой Радянського Союзу. А те, що тато у неї алкоголік – так і наш випити любив, що ж такого? Я ж пам’ятаю, як ти її любив, як очі твої щастям світилися. Народили б діток, і не біда, що дурненькі вийшли б – я б все одно їх любила.

А так ніби й одружився на комусь, а жінка та нехороша, та й онуки, сильно підозрюю, що не моєї крові. Ти, Ліда, моїх помилок не повторюй. Подобається – не подобається, а в очі синові дивись відразу. На дебіла схожий? Слина бульбашками? Очі щасливі?

Усе. Не лізь, і люби її відразу, навіть якщо вона трохи красивіша за Ющенка. Головне – щоб вона твою кровиночку щасливим робила, зрозуміла?

Зрозуміла, тітко Тамаро. І слава Богу, що вчасно.

Нехай хоч однонога негритянка похилих років, все рівно вже. До того ж, нам завжди буде про що поговорити: похорон Брежнєва, Висоцький, кавова жуйка.

Аби очі у нього були дебільні і щасливі.

І слинка бульками.

Авторка: Лідія Раєвська

Джерело