Іноді мені здається, що дуже багатьох жінок жорстоко обдурили, навівши їм думку, що сім’я повинна триматися на їхньому смиренні та терпінні, на «жіночій мудрості». Мами та бабусі, вирощені в культі загального терпіння, передавали дочкам думку: «Я терпіла, і ти терпи». І цю думку ніхто не критикував.
Терпіти пропонується в сім’ї і на роботі, вдома і в гостях, навіть віч-на-віч із самою собою людина нехай не байдикує, а тренується терпіти. «Бог терпів, і нам велів».
Деякі жінки, які все життя прожили не так, як хотіли, і ніколи не були щасливими, навіть хваляться своїм дурним терпінням, начебто показують бойові нагороди.
“Я терплю чоловіка-алкоголіка вже 20 років! Усі вони однакові!”
“Це ще небагато! А я терплю побої та винос речей із дому вже 37 років! Нещодавно ось відзначали!”
“Ех, ви! А я так взагалі все життя тільки й роблю, що терплю все…”
Може здатися навіть, що терпіти – це особливе самовладання, особливий героїзм і стійкість, уміння жертвувати собою заради інших. Але я впевнена, що дискомфорт ніколи не виникає у нашому житті просто так. Природа не стала б розвивати складну систему сигналів та оповіщень, які не дають жодної інформації.
Вигляд зіпсованої їжі, наприклад, нам огидний тому, що така їжа несе в собі небезпеку. Якщо її з’їсти, можна сильно отруїтися і довго хворіти. Тому вона для нас неприємно пахне, неапетитно виглядає, і якби ви вирішили її їсти, то вам довелося б докласти чимало зусиль, щоби переступити природний бар’єр.
Якщо занурити руку в гарячу ванну, то тримати її там буде нестерпно. Рецептори кричать про те, що там небезпека, можна зваритися. І так, цей опір можна подолати вольовим зусиллям. Але чим це скінчиться? Опіком?
Також і моральний біль, і приниження, і образа, і порушення кордонів змушують нас почуватися погано. Якщо в сімейному житті (чи на роботі, чи в «дружній» компанії, не важливо) постійно доводиться терпіти, це не просто так. Це означає, що нас там постійно ображають, принижують, морально варять у окропі, або пропонують скуштувати протухлі страви, від яких нам стане погано.
Більше того, навіть якщо ми затиснемо ніс, заплющимо очі, і швидко-швидко проковтнемо зіпсоване м’ясо, то на цьому справа не закінчиться. Воно ще довго отруюватиме організм токсинами, позбавлятиме сил, викликатиме нудоту і слабкість, а якщо робити такий фокус регулярно, то можна сильно підірвати здоров’я.
Втім, так воно в житті часто буває. Ті почуття, які придушили, не прожили, перетерпіли, вилазять у вигляді хронічних хвороб, ранніх інфарктів, підозрілих пухлин.
Якщо людині здається, що їй погано, нестерпно, її не поважають і на неї не зважають, на ній економлять і її обманюють — швидше за все, їй не здається. І цей дискомфорт — знак, що настав час щось міняти, виправляти, вирішувати. А якщо виправити не можна, домовляти немає з ким, і ремонтувати пізно — треба терміново тікати, йти, не дозволяючи годувати себе зіпсованим.
Проте корисне терпіння — це про стійкість у подоланні перешкод і готовність до труднощів. Про можливість відмовити собі в малому заради більшого. Пожертвувати хвилинним задоволенням заради здоров’я. А шкідливе терпіння про звичку залишатися на місці, навіть якщо розумієш, що тобі там відчайдушно погано. Для придушення найприродніших інстинктів, як інстинкт самозбереження. Про переконаність, що так і треба, так роблять усі.
Я впевнена, що всесвіт мудрий, і якби йому було потрібно, щоб ми терпіли, страждали і нікуди не могли піти, то ми народилися б грибами, а не жінками!
Сім’я не може триматися на постійному терпінні та «жіночій мудрості», як називають вивчену безпорадність. А от хронічні захворювання, відчуття себе нещасним і злитим в унітаз життя цілком можуть.
Морена Морена
