Група вчених Університету Західної Австралії опублікувала результати дослідження, згідно з яким, вивчивши чоловіче обличчя, можна з досить високою достовірністю судити про схильність його власника до сексуальної невірності. При цьому, стверджують вчені, жіночі обличчя не дають змоги такої оцінки.
Ми часто судимо по вигляду людей про те, наскільки їм можна довіряти, проте точність таких суджень залишається під великим питанням. Австралійські вчені припустили, що можливість визначити схильність партнера до зради може бути еволюційною навичкою. З точки зору еволюції, невірний партнер становить велику небезпеку, оскільки в перспективі це може призвести до втрати важливих ресурсів або самого партнера. Не дивно, що саме питання сексуальної вірності стало визначальним у підтримці парних зв’язків.
У дослідженні, опублікованому Лондонським королівським товариством, вчені дійшли висновку, що визначити ймовірність зради з точністю вище за випадкове влучення можна по обличчях чоловіків, але не жінок.
Вчені зібрали у 189 людей інформацію про те, чи зоаджували вони чи мали зв’язок із партнером, який перебуває у стосунках, а потім перевірили, чи зможуть інші учасники дослідження визначити це за зовнішністю. Добровольці оцінювали за фотографіями схильність до зрад та привабливість людей за шкалою від 1 до 10. Загалом в опитуванні брало участь 1516 осіб: 592 чоловіки та 924 жінки. Оскільки для утримання партнера важливо оцінити не лише ймовірність його відходу, а й загрозу з боку конкурентів, піддослідним також показували фотографії людей однієї з ними статі та просили оцінити, наскільки ймовірно, що ті зрадять самі чи вступлять у зв’язок із чужим партнером. Результати виявилися невтішними для чоловіків: учасники обох статей із вищим ступенем точності вгадували серед них невірних партнерів.
Чоловіки також продемонстрували певні здібності у фізіогноміці, але їх результати у передбаченні схильності жінок до зради виявилися набагато скромнішими. Якщо невірних (і тих, що мають зв’язок із чужими партнерами) чоловіків змогли ідентифікувати понад 14% респондентів, то відсоток попадання з жіночими обличчями був приблизно вп’ятеро нижчим – менше 4%.
“Разом чоловіки і жінки продемонстрували відсоток вгадування вище за випадкове попадання серед чоловічих облич, але не жіночих, – йдеться в дослідженні. – Отже, у випадку з чоловічими обличчами те, наскільки вірними ми сприймаємо людей, може дійсно містити частку істини”.
Незважаючи на те, що відсоток угадування був відносно невисоким, вчені вважають, що це може мати еволюційне значення як механізм адаптації, що дозволяє ідентифікувати потенційних зрадників або мисливців за чужими партнерами.
У своїх роботах минулих років вони виявили деякий зв’язок між наявністю у чоловіка яскраво виражених мужніх рис обличчя та його схильністю до зрад. Завдяки цьому жінка, дивлячись на чоловіка, може підсвідомо і з високим ступенем точності визначити, наскільки можна довіряти його власнику.
Критика
Роботи австралійських учених, втім, вже отримали свою порцію критики: одне з їхніх досліджень журналісти охрестили “найкориснішим дослідженням цього року” і посміялися з використання терміна “браконьєрська поведінка” стосовно чоловіків, які роблять сексуальні зради.
Критики з вченого світу відзначили спірне визначення “мужніх рис обличчя”, а також вказали на те, що в рамках дослідження аналізувалися фотографії тільки білих чоловіків. У коментарях до дослідження самі вчені зазначили, що незважаючи на те, що відсоток вгадування був статистично значущим для науково-дослідних цілей, він дуже невисокий для того, щоб робити висновки про те, наскільки люди схильні до зрад у житті.
“Спроба визначити, хто потенційно може бути зрадником або вступити у зв’язок з чужим партнером, покладаючись виключно на враження від чоловічих облич, загрожує високим ризиком помилки”, – підсумували австралійські вчені.
