Історія, яка спонукає багато про що задуматися…
«…Розлучаллся і ділилл майно немолоде подружжя. Чоловікові було 65 років, жінці 62 роки. Ділили майно спокійно. Кожен зі своїм адвокатом, кожен не бажаючи упускати свого, але без підлостей та істерик. Підлості та істерики – часті гості подібних процесів. Подружжя намагається болючіше вдарити одне одного, ніби розуміючи, що суд — це остання можливість висловити образи, які накопичувалися роками. У цієї пари було все спокійно, але вигляд обох був спустошений. Просто дві дуже втомлені люди вирішили перестати бути разом.
<…>
Коли ми підписали мирову угоду, чоловік запросив мене попити каву.
Коли нам принесли каву, він розповів мені таке. Побралися вони студентами. Навчалися в одному університеті, на одному курсі (він після армії вступив). ВНЗ складний, цілодобово навчалися. Разом вчитися було легше та веселіше. Вона конспекти за двох пише, він – реферати. Завжди є, що обговорити. Завжди є завдання, які потрібно виконати. Мріяли як навчання закінчать, так і розважатися почнуть і веселитися. ВНЗ закінчили, стали кар’єри робити. Прийдуть увечері та розповідають один одному про роботу. Мріють, як на своїх місцях закріпляться і подорожувати почнуть.
Потім дітей завели. Народмвся хлопчик. Його вирощували. Навчання, спорт, загальна турбота про розвиток дитини. Хлопчик був складний. Пройшли й наркотики та дрібні злочини. Але в результаті все в нього виправилося, бо боролися вони за нього всіма силами. Хорошим став хлопчик. Коли син майже сперся, дівчинку народили. І пішло другим колом. Вона роботу не кидала. Увечері зустрінуться і знову спільних інтересів багато. Про долю сина поговорити, про навчання та здоров’я доньки. Дівчинка хирлява росла. І гартували вони її, і травами напували. Мріяли, що коли діти виростуть, будуть по всьому світу їздити, час удвох проводити.
Так і жили вони до того моменту, як її мати захворіла — онкологія. Маму до себе забрали. Жінка з роботи пішла. Обидва зробили все, щоб мама жила. Носилися обидва як могли, найкращих лікарів на війну з маминою онкологією піднімали. Він займався донькою, вона – мамою. Син в університеті навчався. Увечері сядуть та розповідають один одному. Він розповідає про успіхи доньки, вона про лікування мами. Потім її мама померла. Програли вони цю битву. Похорон, поминки. Розмови увечері. Він її заспокоював. Мріяли про море.
Потім його мати захворіла — деменція плюс ще ряд діагнозів. На той час він на пенсію вийшов. Діти виросли та роз’їхалися хто куди. Донька із чоловіком до Німеччини жити поїхали. Син у столицю подався. Обидві дитини врешті-решт вдалими вийшли. Обидва вони тепер боролися із хворобою його мами. Звісно, забрали її до себе. Було важко. То їй здавалося, що вони її убити хочуть і вона кричала «Допоможіть» так, що сусіди поліцію викликали, то вона губилася і вони шукали її містом, то взимку босоніж на вулицю ходила.
Чого тільки не було, аж до того, що старенька фекаліями мазала стіни.
Вона мазала, вони відтирали та підтримували один одного.
Через три роки вона пішла в інший світ. Нарешті настав той час, про який вони мріяли все життя. Діти виросли, онуків ще немає. Не треба ні за ким доглядати, нікого рятувати та нікого вчити. Живи на своє задоволення та задоволення партнера. Подорожуй. Але виявилось, що вони так не можуть.
Вони не знають, що один з одним робити, їм нема про що розмовляти. Поїхали на море. Вона на пляжі весь день, він на екскурсіях. Увечері мовчать обоє. Йому про пляж нецікаво, їй про екскурсії. Удвох нецікаво. Вони намагалися й хобі спільне знайти, але виявилося, що їм подобаються різні речі. Все життя їх поєднувала турбота про когось і все. І вони зрозуміли, що без цього піклування нецікаві один одному. Потроху почалися чвари.
А потім сіли та вирішили розійтися. Розійтися тому, що для того, щоб цей шлюб був щасливим, їм потрібний був завжди третій. Хтось третій, про кого вони вдвох могли дбати. А якщо немає третього, то немає і шлюбу. Чоловік тоді сказав мені: «Ми все життя як два бійці однієї армії на якійсь війні. Поставлено завдання вчити та виростити — ми вчили та вирощували. Лоб обоє розбивали, але завдання виконували. Поставлено завдання лікувати та опікуватися. Ми лікували та опікувалися. І ось війна скінчилася і розпочався мир. Світ, у якому армія не потрібна. Тому солдати розходяться в різні боки, тому що вдвох можуть лише воювати, а війна скінчилася».
Автор: Ксенія Полежаєва
