Починай потихеньку йти, якщо за тобою ніхто не біжить…
Натхнення

Починай потихеньку йти, якщо за тобою ніхто не біжить…

Неможливо не помічати, як інша людина, з якою ти поряд, з якою ти ділиш все, страждає. Неможливо не помічати, що вона нудиться безсонням або плаче ночами. Що погляд її згас і в ньому немає більше радості.

Коли люди поруч, вони все бачать і відчувають.

Якщо пояснюєш по 100 разів, що тобі боляче, а тебе не чують, то просто не хочуть чути. Нецікаво це, та й невигідно. Людині комфортно ось так, і їй абсолютно байдуже, що іншому партнеру від цього погано. Він все бачить і розуміє, що не треба плекати ілюзій.

Йти – це як відривати частину себе – завжди боляче. Нестерпно. Коли хтось інший став рідним для тебе.

Хочеться все виправити, та не виправляється, так як причина не в тобі. Ти просто не потрібна. Хоча, ні, потрібна, але не для того, чого хотілося тобі, а для того, щоб добре жилося іншому. Твоя особистість, твої бажання і переживання в цій схемі не враховуються. Від того і погано так.

Ти начебто є, але одночасно тебе немає. Ти є як функція, як об’єкт, але не як людина, чиї базові та духовні потреби задовольняються в повній мірі.

Тут ти як деталька, елемент, приставка до чогось, а вірніше – до когось. І цінність твоя тут мінімальна. Хоча ти не стала гіршою. Просто тепер ти дивишся на себе очима іншої людини, а раз вона не вважає тебе людиною гідною, то і ти перестаєш себе такою вважати.

Перевірити ставлення іншого до тебе – дуже просто. Нехай тебе стане для нього менше. А потім ще менше. А потім зовсім трохи. Подумки відвернися і починай поступово йти з стосунків…

І якщо він не сполошилися, не побіжить за тобою, не почне себе проявляти для тебе – то це точно кінець.