Набридло бути доброю… Я більше не допомагаю людям і вам не раджу!
Життєві поради

Набридло бути доброю… Я більше не допомагаю людям і вам не раджу!

З дитячих років мене вчили, що добре бути доброю, виручати і допомагати оточуючим. Я виросла. Можете вважати мене злою, але допомоги від мене більше не допросишся. І на це є ряд причин…

Історія 1. Начебто родичка

Мій дідусь був мені прийомним, другий чоловік бабусі. Його внучка начебто кимось мені і повинна припадати, а на ділі – чужа людина.

Зустріла її на вулиці. Виглядає жахливо: побили і пограбували. Зверталася в медпункт і в поліцію.

Попросила у мене грошей на проїзд до прокуратури.

На неї дивитися шкода. І без копійки залишилася. Дала. В борг.

Пройшов тиждень. Зустрічаю її напідпитку в компанії молодиків сумнівного роду занять. Синці поменше видно стало, мабуть, пішла далі “кокетувати”.

Кинулася до мене, як до нерозлучної подруги. Від її привітання на мене так війнуло, що захотілося якомога швидше піти і забути про її скромний борг.

Не тут то було. З “променистою” посмішкою вона вимовила: “Мені вже краще стало, виручи сотнею. Ну треба конче”.

Я відмовила. очніше – в м’якій формі вказала їй вірну дорогу в житті.

Через якийсь час вона вже дзвонила мені в домофон, стукала в двері. Я робила вигляд, що мене немає вдома. Вона пішла до моєї мами. І зайняла ж-таки у неї 200 грн.

Історія 2. Тимчасова сусідка

У нашому будинку оселилася чудова сім’я. Багатодітна. В орендованій однокімнатній. Незабаром ми з матір’ю сімейства почали вітатися.

Гуляю я з собакою, зустрічаю її. Дивно, але вона починає зі мною бесіду. Якоюсь частиною свого тіла відчуваю – це не просто так.

Просить у мене купити дитяче харчування. Чоловік, нібито, з роботи третю добу не вилазить, грошей немає, молоко пропало.

Я запитала, скільки потрібно грошей, і винесла потрібну суму. Домовилися “до завтра”, чоловік з грошима повернеться.

Чоловік зник більше, ніж на тиждень. А сусідка стала регулярно, щодня і не по разу заходити до мене. За дрібницею. Незважаючи на її багатодітність, є у неї шкідлива звичка. А в кіоску, всупереч закону, продають штучно те, що їй треба.

Ігнорувати її дзвінки по телефону і стукіт у двері – значить пропустити той момент, коли вона прийшла повернути основний борг. Дитяче харчування “з перших днів життя” – штука не з дешевих.

Дістала мене ця ситуація в край. В результаті гроші вона повернула. Через місяць. Я стрималася, взяла мовчки.

Історія 3. Продавець

Недалеко від будинку, де я жила стояв міні-маркет. Там було свіже вагове печиво та інші солодощі. Непомітно для себе я пристрастилася туди заходити.

Продавець, як правило, одна і та ж жінка. Тому іноді траплялися короткі діалоги з нею. Про погоду, про неадекватного покупця та інше, по суті – ні про що.

В один з моїх візитів вона цікавиться, чи сильно я поспішаю. Виявилося, що у неї проблема з ногою. Серйозне щось, але не перелом. Продавщиці потрібно б кефіру купити, а вона швидко збігати в магазин не може. Попросила мене.

Мені не важко. Гроші вона дала. Я сходила, віддала кефір, здачу і чек. Відчувала, що зробила добру справу. Думала, що я молодець.

Наступного тижня я знову набрала у неї солодкого. Вона попросила частину суми покупки оплатити картою через термінал, а другу частину через Ощадбанк онлайн закинути на якийсь номер телефону. Я сильно поспішала, але вирішила і цього разу її виручити.

Скоро вона вже звернулася з тим, щоб я взяла готівку у неї, збігала до банкомату і поклала їй на карту, їй потрібно сплатити комуналку. Привіт, приїхали.

Я відмовила, у властивій мені грубуватій манері: мовляв, “а може вам ще ключі від квартири…”

Вселила собі, що цукор – це солодка смерть. Хоч і смачні у них були трубочки з білковим кремом.

Таких історій у мене багато.

Деякі люди впевнені, що якщо їм йдуть назустріч один раз, то підуть знову і знову. Вони не приймають відмови: очі круглі – “але ж ти ж мене тоді врятувала, чому зараз так хамиш?”

Нагадують вуличних дворняжок. Один раз дала їм з жалості сосиску, і вони вже сидять біля твого під’їзду. Виляють хвостом, коли бачать. І ніс в кишеню або в сумку намагаються засунути.

Я за те, щоб допомогти піднятися людині, яка спіткнулася і впала. Але при цьому швидко піти, буквально втекти. Щоб його “спасибі” лише долинуло в область моєї потилиці. Від гріха подалі.

А ви часто допомагаєте людям?