Кожен з твоїх колишніх чоловіків вів тебе до Твого Єдиного…
Мотивація

Кожен з твоїх колишніх чоловіків вів тебе до Твого Єдиного…

Спочатку ти думаєш: “Сволота, як же ти міг?! Навіщо ти взагалі з’явився в моєму житті? Хто тебе кликав? Хто просив зруйнувати все, до чого я звикла, в тому числі і мене саму?”.

Ти ненавидиш його всім серцем і проклинаєш усіма доступними розуму словами. Ти викидаєш його речі і миєш після його відходу підлогу. “Не повертайся! Ніколи не думай повертатися!” – думаєш ти і кожну хвилину дивишся на телефон. Ти ненавидиш його за те, що любиш, а ще більше – за те, що він не любить тебе.

Ти ненавидиш себе, тому що завжди це знала, але не хотіла в це вірити. Ти знала, що через біль і через “не можу” стосунки не треба будувати.

А ти будувала… З одним, з іншим, з третім… І кожен раз він говорив: “Я не можу дати тобі те, що ти хочеш”…. Або не говорив, а тихо звалював… До іншої жінки або в інше життя.

І тільки зараз нарешті в твоєму серці немає ненависті. Ти більше не злишся. Ти вдячна. Ти щиро і глибоко вдячна кожному з них за те, що він не зайняв місце, яке спочатку належало не йому. У той час, коли ти була сліпа до світу і глуха до себе, кожен з твоїх колишніх чоловіків вів тебе до Твого Єдиного.

Вони показували своєю нелюбов’ю, що ти сама не любиш себе. Причіпками і претензіями вони вчили тебе приймати себе безумовно. Тим, що вони сумнівалися в тобі, вони змушували тебе вірити в себе. Не даючи підтримки і опори, вони вчили тебе бути самостійною. Вбиваючи твою самооцінку, вони вчили тебе шукати центр в собі. Знецінюючи твої справи і досягнення, вони вчили тебе ні за яких обставин не втрачати важливе для себе. Не плануючи з тобою спільного майбутнього, вони змушували тебе займатися своїм власним майбутнім.

І сьогодні ти вдячна їм. Від усієї душі. За те, що їх немає поруч. Що вони були мудрішими і більш чутливими за тебе і не взяли те, що їм не було призначене. Самі або їм допомогли обставини, але не склалося. І, о, Боже, добре, що не склалося. Іграшки після гри слід повертати на свої місця, особливо, якщо вони чужі.

….А десь ближче до кінця стелажів з іграшками чекає справжнє, живе і трепетне. Треба тільки мати сили і сміливість дійти.

Автор: Лілія Ахремчик