Перед тим як перейти до прочитання, вам потрібно дещо дізнатися про візерунок «Шаміра», який починається з точки, йде хвилею, закінчується колом. Він часто зустрічається на килимах, які прийнято дарувати на заручини, на весілля або коли близьке розлучення. З цим візерунком пов’язана одна стара казка:
Одного дня у маленькому селі далеко в горах народилася прекрасна дівчинка, і названа вона була Шамірою.
З кожним роком в її селі все сильніше висихала земля, худоба помирала, русло річки перетворювалося в дорогу.
– Раз зникла вода, значить, скоро зникнемо і ми, – якось сказала мати.
– Куди поділася річка? – запитала її Шаміра.
– Хто знає? Може, її випив дракон, а може, змінила шлях і тепер тече під землею.
Шаміра вирішила знайти річку. Вранці вирушила в гори по сухому руслу, йшла через ущелини і перевали, стежила за польотом птахів і нарешті побачила воду: десятки струмків стікали з білоголової гори і зникали у моху. Шаміра сіла у одного з потічків, опустила в потік кінчики пальців.
– Ти куди? – запитала вона його.
– Нікуди. Ми з братами просто біжимо наввипередки. А ти?
– Іду до озера, що заховано в вершині гори.
– Я якраз звідти. Вхід в печеру завалило камінням, всередину не потрапиш.
– Зрозуміло, – зітхнула Шаміра. – Значить, відпочину тут і піду додому.
Придивилася до струмка, побачила відображення свого обличчя.
– А ти красиво на сонці виблискуєш, і вода твоя ніжнішана дотик, ніж у інших.
Струмочок завирував.
– Де ти живеш? – запитав він дівчину.
– За ущелиною, – відповіла Шаміра.
– Можна я тебе проведу?
– Не знаю… Довгий має бути шлях. У тебе одного вистачить сил? От якби ти попросив своїх братів з’єднатися з тобою в потік, тоді б точно дійшов.
Струмок мовчав. Шаміра піднесла до нього губи і зробила ковток.
– Як ти хороший! Ну правда, прощатися з тобою шкода.
Дівчина попрямувала з гори і раптом почула за собою плескіт: кілька струмків зливалися в один і текли по її слідах.
– Спасибі, що провів, – біля села дівчинка сказала струмочку.
Потік стрибав, бився об каміння хвилею.
– Ого, який великий став! Так і до моря дійдеш.
– Що таке море?
– Я завтра тобі розповім. Дочекайся мене тут.
Дівчина опустилася на коліна і знову зробила ковток зі струмка. Потік плескався їй услід, скроплював сухі прибережні камені точками бризок.
За ніч струмок всіх братів з околиць поєднав в собі. До ранку вздовж берега пробилася зелена щетина. Худий степовий вовк перед світанком напився з струмка води. Оживлений, почухав за вухом, зловив блоху в хвості і знову занурив щасливу морду в потік.
Ледве сонце здалося через гори, прийшла Шаміра. В руках вона тримала глечик.
– Привіт!
Струмок підняв хвилю – просив поцілунок. Дівчина зробила ковток, потім другий. Скропила водою собі на обличчя.
– За ніч ти став таким сильним!
Струмок надувся, покотив свої води швидше, взявся пересувати валуни.
– Я сумувала за тобою. Чи можемо ми бачитися щодня?
Струмок заіскрив бризками і відповів:
– Я кожен день тут буду для тебе.
Шаміра погладила пальцями швидкий потік.
– Ти обіцяла розповісти про море.
– Ой, так. Воно далеко. Не кожен може до нього добратися. Тільки той, хто не боїться перешкод на шляху. Там можна залишити позаду береги і вийти на свободу, невагомість, простір. Потоку, який зможе дійти до моря і показати мені його, я б віддала всю себе.
Від слів Шаміра струмок закипів, увібрав в себе земні і підземні води, ріс і шумів. Шаміра кожен день приходила на його берег з глечиком, хвалила, пестила, розповідала йому про море, далеке, велике…
З кожним днем у селі зеленіли поля. Кожна корова, вівця, коза приносила повне вим’я в будинок. Сільські пірамідами складали головки сирів в коморах. Запрацювали млини, олійниці, пекарні. В далекі краї полетіли листи: «Приїжджайте, повернулася вода». На околицях селищ з’явилися нові зруби, а потік біг все швидше, вирував.
– Шаміро, Шаміро, скоро я покажу тобі море.
– Ти у мене кращий за всіх, я вірю в тебе.
Одного ранку потік торкнувся колін Шаміра, коли вона з глечиком нагнулася до нього.
– Нам пора до моря, – сказав.
Він виштовхнув з осоки човен. Шаміра обернулася на свій будинок: там мати годувала кашею її молодших братів. Поруч цвів сад, кози щипали траву. Дівчина взяла з кострища вугілля, написала кілька слів на глечику, сховала його в кущах. Ступила в човен. Потік помчав.
По дорозі долини шелестіло колоссям, важчала жито, в селах кричали діти і півні, через мости перекочувалися навантажені вози. Шаміра пальцями пестила воду.
– Ти у мене такий молодець.
Потік вирував.
Жителі прибережних будинків з подивом дивилися на дівчину в човні без весел, але та зникла з поля зору так швидко, що селяни прийняли її за сон. Останніми дівчину в човні бачили рибалки, які на березі моря виплутуватися з тенет улов. Заворожені, чоловіки дивилися їй услід, поки вона не стала точкою, що не злилася з темрявою.
Шаміру шукали в селі. Під кінець другого дня в кущах знайшли її глечик з написом: «Не шукайте мене. Я втекла з коханим». Поруч ревів, гримів, гнав свої води до моря потік…
Візерунок Шаміра означає: жінка живить чоловіка словом, а чоловік живить її ділом. Коли чоловік знає, що у нього вірять, йому під силу навіть неможливе. Саме тому важливо підтримувати своїх чоловіків у всіх їх починаннях, адже тоді вони здатні здійснити найпотаємніші жіночі бажання.
Історія з книги “Казки для неспокійних”
