“Меркантильні су*и”: гіркі реалії життя сучасних жінок
Натхнення

“Меркантильні су*и”: гіркі реалії життя сучасних жінок

Днями мені написала людина, яку я вважала своїм другом і яка померла.

Так і написав: «Вважай, що я помер для тебе». Я хотіла блиснути знанням матчастини і відповісти: «Те, що мертве, померти не може», але не встигла, мене внесли в чорний список.

Суть цього дружнього самогубства була в тому, що я відмовилася вирішувати проблеми його дівчини безкоштовно. Вона хотіла, щоб я відредагувала її дипломну роботу, я назвала ціну і понеслося.

Коротше, я сука невдячна і меркантильна, якій одного разу принесли морозиво.
За диплом, напевно, принесли б шоколадку.

Один чоловік, який зі мною трохи фліртує, запитав:

– Оленочко, а чого ти хочеш?

Я абсолютно щиро, не замислюючись, відповідаю, що хочу долар по 8 грн і мир у всьому світі, а потрібні мені окуляри, звичайні окуляри для сліпунди.

У відповідь я отримую повідомлення на 4 сторінки, що я сука меркантильна, як і всі жінки в цій поганій країні, які готові розсовувати ноги за малу копієчку, але не готові чесно полюбити хорошу людину, все для нього робити, а за це їх полюблять в відповідь і все-все будуть їм купувати і окуляри, і квартири, і квитки на трамвай. Я хотіла йому написати, що він не в тренді і платити треба не копієчкою, а карбованою монетою, але полінувалася.

Я не претендую, я зовсім не вмію фліртувати.

Я кокетую з граціозністю танка, що розвертається на кухні комунальної квартири. Питаю у подруг, що я зробила не так, невже чоловік реально міг подумати, що я прошу його купити мені окуляри, вони сміються, кажуть, що потрібно було написати, що ти хочеш мчати до нього в ночі, ловити сніжинки язиком, бродити з ним вздовж захололої річки, і цитувати Чехова, а потім довго і самовіддано любити його в парку на лавці. Тому що в готельних номерах люблять тільки ті самі корисливі суки.

Подруга розповідає, що познайомилася з чоловіком. Він кличе її на побачення. Вона йому пише: «Я закінчу працювати в 19, давай де-небудь вип’ємо кави». А він їй відповідає, що звідки тільки у п’ятдесятирічної жінки така пиха, щоб відразу розводити його на каву, треба спочатку познайомитися, погуляти. Це нічого, що на вулиці холодно і сиро, що людина весь день працювала, вона оперуючий хірург і майже весь свій робочий день проводить на ногах, що зараз темніє о пів на шосту… Так ні, спочатку потрібно заслужити право на каву.

Інакше ти сука меркантильна.

Надаю знайомому послугу.

Він мені у відповідь надсилає листівку електронну з квіточкою. Я прямо запитую, а що грошиків зовсім немає? Я свою адресу не приховую, номер телефону відомий, можна перевести на нього 40 грн з коментарем: «Олено, це вам на троянду», але це людині в голову не приходить.

Я можу, як і будь-яка з моїх подруг, заплатити за свою каву і за вашу каву, за обід, таксі, купити собі хоч сто п’ятдесят троянд і ящик шоколаду. Ми самі можемо платити за квартиру, за квитки на літак, і за свої сукні, туфлі і окуляри. За нас не треба платити. Нікого з нас не треба утримувати. Але ми знаємо, що гроші – це завжди не просто гроші, це завжди питання самооцінки. Меркантильність не в тому, щоб призначати ціну за свої послуги. Меркантильність – це думати, що все для вас має бути безкоштовним. Я плачу за себе з вісімнадцяти років, і мені просто нема чого робити поруч з людьми, які вважають це геройством.

Платити за послуги – це нормально. Платити за знання – це нормально.

Приходити в гості з пакетами їжі – це теж нормально. Пригощати своїх друзів – нормально. Дарувати квіти і подарунки – теж.

Подяка, увага, інтерес, любов – найпростіше це висловити через матеріальне.

В цьому випадку троянда – це не просто троянда, це «спасибі». Кава – це не просто кава – це «я готовий подбати про тебе». Купюра – не просто 500 грн – це «я ціную твій час і твої знання».

Олена Пастернак