Як з норовливих жінок роблять «зручних»
Мотивація

Як з норовливих жінок роблять «зручних»

Сучасні жінки дуже багато про себе думають, говорять чоловіки. Отримали занадто багато волі, забули своє місце в житті і на соціальних сходах, свої прямі обов’язки: подавати борщ і мовчати в ганчірочку.

– З цим треба боротися! – Кричать борці за повернення славного милого патріархату. Того самого, коли косу на руку намотав, голоблею приголубив, і сидить баба під лавкою, боїться слово сказати. – А то, страх втратили! – додають вони і йдуть його в жінках виховувати.

Страх – досконалий у своїй дієвості інструмент, за допомогою якого жінку можна перетворити в нерозділену, але дуже зручну істоту. Відомо це з початку часів, єдине – раніше боялися голоблі і батога. Тепер – старості, наприклад. Або непотрібності, адже нам з дитинства вселяють, жінка обов’язково повинна бути потрібною хоч якомусь чоловікові, інакше вона неповноцінна. Чи не жінка і все тут!

Страх ламає. Тамару, мою колегу колишню, страх перетворив в сіру безголосу істоту за п’ять років. Всього якихось п’ять років!

Банальна історія: любов ненавмисно нагрянула і, відкинувши всі сумніви, Тамара кинулася в дурман заміжжя. Ось тільки дурман розвіявся, прийшло усвідомлення, що принц – зовсім не принц, та було пізно.

Спробувала піти, не вдалося. Зупинила демонстративна спроба попрощатися з життям. Принц кинувся виламувати з бритви леза. Навіть не подряпався, але Томочка злякалася: а раптом, це який же гріх на душу?

Перший крок до рабства був зроблений. Далі більше. Принц примудрився прищепити їй купу фобій.

Страх тієї самої непотрібності – мовляв, кому вона потрібна, вік не дитячий? Страх власної некрасивості – радій, що на тебе я клюнув! Страх перетворитися на «покинуту»: яка ганьба буде, якщо він її кине, стару вже, непотрібну нікому, некрасиву! І зауважте як спритно – ніякого фізичного насильства.

Це жахливо бачити – як людина стає лише блідою своєю тінню, все глибше йде в свій кокон, втрачає свою особистість. Перетворюється в маріонетку. Ляльководам це вигідно і зручно. Налякана жінка, заплутана у власних комплексах, перетворюється в ту саму зручну бабу, легко контрольовану, за якою зараз сумують патріархи. Вона – покірна жертва будь-яких маніпуляцій.

Чи помічали ви, з якою маніакальною завзятістю, гідною кращого застосування, багато чоловіків намагаються довести, що «самотня баба – неліквід», «тітка за тридцять – відстій», «розведена з дитиною – осетрина третьої свіжості»?

Помічали, знаю.

У мене таких героїв під публікаціями – віз і маленький візок. Як думаєте, навіщо вони розпинаються? А все для того ж, щоб ми страх не втрачали. А то бач, розпустилися. Тим часом вчора посміялися в коментарях – кожен раз, коли вільна жінка відчуває себе щасливою, десь плаче недообслуженний чоловік. Ось і намагаються, бідненькі, зі шкіри геть лізуть…

Не думаючи, що насаджувати страх може бути вигідно, але і небезпечно. В один прекрасний момент жінка починає усвідомлювати – вона більше не бажає терпіти подібного насильства над собою.

Тамару з ями витягла сестра, яка давним-давно виїхала в сусідню область. Ногу зламала вчасно. Тамара поїхала їй допомогти. На тиждень. Потім виявилося, на два. На три.

– Я наче з полону вирвалася. – Розповідала вона потім. – Як протверезіла.

Томі пощастило. Сестра примудрилася встати стіною між нею і принцом. Дала можливість прийти в себе, осмислити, що ж сталося в житті, як так все вийшло. Підтримала зі звільненням, втім, в редакціях у нас з цим все просто було. Допомогла знайти нову роботу…

Повернулася Тамара тільки через півтора року, розлучитися і продати квартиру, що дісталася від бабусі. Ту саму, в якій весь цей час так і продовжував жити принц. Як його виселяли – окрема пісня і вона буде зайвою, адже це той рідкісний випадок, коли можна написати в кінці: happy end.

За матеріалами