Чоловіки зазвичай діляться на два типи: перші зустрічають дівчину, закохуються і одружуються. А чого довгодумати? Другі – пристосуванці. Вони можуть роками жити поруч, створювати видимість серйозних стосунків, але водночас особливо не поспішати створювати сім’ю і мати штамп у паспорті.
Річ у тім, що потрібно для самої себе дуже чітко визначитися, щоб потім не обманювати ні себе, ні того хлопця.
Частенько буває, що сама жінка не дуже розуміє, а що їй справді потрібно від чоловіка, тож і виникає у стосунках така собі дивна штука однієї великої невизначеності.
А є жінки, які дуже хочуть справжніх стабільних стосунків, щоб усе по-серйозному, по-людськи, з повагою і розумінням: “А хто я взагалі тут така?”
Але у зв’язку з тим, що багато чоловіків нині розпестилися і трішечки зменшили оберти, деяким жінкам доводиться бути акторками, щоб не побачити як чоловік від них втікає.
Тобто всередині себе вона дуже хоче сім’ю, серйозних стосунків і чистого кохання, але водночас перебуває в якихось незрозумілих історіях зустрічей у вихідні, спільного проживання з чоловіком без весілля і дітей років по 5 і навіть 20, вічних обіцянках і брехні.
Щоб не витрачати час даремно і потім не розчаровуватися, збираючи розбите серце і мрії по шматочках, важливо любити себе.
Через любов до себе людина осягає світ, точно розуміє, навіщо вона тут і для чого, що їй потрібно, чого вона хоче від близьких та інше.
Коли жінка по правді любить себе, вона не допустить витрати дорогоцінного часу і своїх почуттів на витіюваті стосунки, ілюзії та самообман.
Жінка, яка себе любить, точно знає, чого вона хоче і не боїться про це питати.
Так, є ризик побачити п’яти чоловіка, який тільки вчора присягався у вічному коханні й обіцяв обов’язково одружитися, щойно він підготує платформу, полагодить кран, створить подушку безпеки під ковдрою або матрацом, навідається до троюрідної бабусі і т. д.
Але це ж і на краще. Сенс таких стосунків, якщо тобі потрібні зовсім інші? Сенс боятися втратити те, що тобі не потрібно і що тільки робить тебе нещасливою, якщо вже чесно зізнатися.
НІКОЛИ НЕ БІЙСЯ ДІЗНАТИСЯ, ДЕ ТВОЄ МІСЦЕ В ЖИТТІ ЧОЛОВІКА.
Все просто.
Одного разу в мене була така історія. Почуття, кілометрові повідомлення, кілограмові обіцянки і слова при зустрічі. Хоч сідай і книгу пиши про це все.
А потім, залишившись наодинці з собою, я раптом подумала: “Час іде. Нічого не змінюється. Воно, звісно, все здорово і чудово, тільки я не можу зрозуміти, а хто я в цій історії? Де моє місце? Я хто: подруга, кохана, хобі, захоплення, мрія всього життя?”
Дай, думаю, дізнаюся. Цікаво ж. Цікаво.
Набралася сміливості і у відповідь на якесь чергове повідомлення про те, як за мною сумують і скоріше чекають на зустріч, щоб погуляти парком, сходити кудись повечеряти, послухати мій голос і сміх, відчути тепло моїх рук (ще трохи й я перетворяться на авторку любовного роману), написала:
– Привіт. Я теж сумую і люблю наші зустрічі. Користуючись нагодою і шикарним зв’язком, хочу запитати важливе для мене запитання: “А хто я? Яке місце я посідаю у твоєму житті? Хто ми?”
Відповіддю мені була тиша.
Це давня історія. Уже поросла мохом і вкрилася попелом.
І я відтоді зрозуміла, що настільки себе люблю і люблю свої мрії, свої бажання, свої уявлення про щастя, що не хочу витрачати їх на чиїсь звички, зручності та прикрашання дозвілля, життя та ілюзій.
Це питання стосується не тільки тих пар, де немає офіційного штампа. Інший раз і з ним не кожна жінка розуміє, хто вона у всій цій історії. Тягне час і себе, чогось чекає, намагається налагодити стосунки, а потім з’ясовується, що вона просто звичка і затишна подруга.
Боятися бути щасливою не можна. І себе не любити теж не можна. І питати важливі для себе питання – тим більше не можна боятися.
