Одна важлива деталь, яка вказує на те, що вас дійсно кохають
Життєві поради

Одна важлива деталь, яка вказує на те, що вас дійсно кохають

Є одна, на перший погляд незначна, але дуже важлива деталь у стосунках. Як вас зустрічає близька людина? Неважливо де – в аеропорту, на вокзальному пероні або вдома у передпокої. Цей момент зустрічі розповість, наскільки про вас піклуються, люблять і дорожать вами. Якщо, звичайно, вас взагалі зустрінуть…

Доказів любові безліч: повага, розуміння, підтримка і турбота. Але є одна важлива штука, без якої, як я вважаю, не буває справжнього кохання – це зустрічі. Пам’ятаєш, як у дитинстві ми радісно бігли до дверей, коли в них тільки повертався ключ? Ми зустрічали маму чи тата, обіймали їх, раділи, що вони нарешті повернулися, заодно нишпорили в пакетах в пошуках смачненького… Тому що ми їх любимо понад усе на світі і кожен раз щасливі, що можна знову чути їхні голоси, обіймати і цілувати в щоку.

Зустріч – це важливо. Це про любов

Ми приходимо в це життя хоч і поодинці, як кажуть, але нас кожного дуже чекають і зустрічають: лікарі, акушери, мама, тато, рідні та близькі люди. Ми не народжуємося в якійсь там пустелі, а потім не йдемо самі по собі з валізкою в руках.

Нас зустрічає вихователька в садку, перша вчителька в школі, тримаючи табличку в формі кленового листочка з зазначенням твого класу. Нас зустрічають друзі своїми усмішками і розмахуванням руками, побачивши здалеку.

Пам’ятаю, коли приїжджала на поїзді з дитячого табору, то виглядала у вікно, де ж там на пероні мої батьки. Вони нас не впізнавали, так як всі діти з моря поверталися однаково засмаглими і схожими один на одного, але ми-то розпізнавали їх ще за кілометр.

Дивишся, а вони переминаються з ноги на ногу, з пакетиками пиріжків і навіть квіточками в руках. Так тепло відразу на душі, затишно. Люблять значить, приїхали, не кинули мене гинути на самоті перонів і життя в цілому…

Як зрозуміти, що тебе дійсно люблять? Одна важлива деталь

Одного разу я полетіла на відпочинок. Вирішила влаштувати собі подарунок на 8 березня і побачити море. Мій чоловік працював і собі відпустку організувати не зміг. Але стосунки були спокійними, добрими, без скандалів і заборон. Такі собі – на заздрість всім. Мій рейс був відомий, але точної обіцянки зустріти не було. Відразу скажу, що це було наше перше 8 березня і перше таке розставання на відпочинок. До цього по всіх усюдах разом, як Шерочка з Машерочкою.

І ось 10 березня я прилітаю в Москву. Паспортний контроль, стрічка валіз. Я з мільярдом тюків екзотичних фруктів, подарунків для рідних і коханого. Сімка не ловить мережу, зарядка сідає. Але борт приземлився вчасно, тому хвилювань немає, що зустрічаючі приїхали не даремно, так би мовити.

Виходжу в зал на вихід. Іду радісна, щаслива, чомусь з відчуттям, що мене зустрінуть. Бачу, як інші біжать обніматися з рідними, комусь дарують квіти, навколо багато радості і усмішок.

А я одна. З тюками, як верблюд. І що нишпорить поглядом по залу.

Вийшла на вулицю. Сяк-так зловила мережу, а там смска: «Виходь до 15 стовпа, я скоро приїду».

І начебто немає приводу для розладів, наче ж приїхав чоловік. Майже приїхав.

Плентаюся до 15 стовпа, а невеликий крижаний дощик-сніг летить бридко за комір, колючки обпалюють засмагле обличчя, в ноги холодно, і ще ці тюки постійно валяться з рук.

Нарешті він під’їжджає. Усміхається. І я усміхаюся. Їдемо, спілкуємося, сміємося. Виявляється, він заїхав перекусити і втратив лік часу, тому і затримався. Дивно, однак.

Але всередині у мене чомусь смуток. А квіти не подарував (це я вже через час з’ясувала), тому що 8 березня давно скінчилося.

Я не прошу, щоб мені постійно дарували квіти. Але, ніде правди діти, чесно хотілося, щоб теж зустріли ось так, виглядаючи в натовпі, з букетиком. Тим більше, якщо вже приїхав.

Потім я стала звертати увагу на зустрічі: як він чекає, як зустрічає мене з роботи.

І помітила одну штуку: я завжди його зустрічала перед дверима, це вже така моя звичка. Я по правді радію, коли людина повертається додому. Я чекаю! Я люблю обіймати холод вулиці і затишок коханої людини. Я зустрічала його з відряджень ранніми ранками і пізніми ночами. Нехай не в аеропорту (він сам на машині приїжджав), але не спала ведмежим сном, а вилазила в коридор, щоб нарешті побачити свою людину. Він же не зустрічав мене ніколи. Сама приходила, сама вішала одяг, йшла в кухню. Жодного разу не зустрів в дверях. І в момент наступного прильоту вже по моїй роботі він не зустрів, відсипався. Обидва випадки були у вихідні дні.

До речі, я влаштувала опитування серед знайомих. Причому, чоловіки все відзначили, що дуже люблять, коли їх зустрічають улюблені жінки в момент повернення додому біля двері. Дівчата майже всі теж відповіли, що зустрічають своїх чоловіків, коли відчиняються двері. Це настільки норма, що багато хто і не звертали уваги на це дійство, поки я не пристала з розпитуваннями. Про вокзали і аеропорти практично всі чоловіки відповіли: «Це ж святе! Звичайно, я зустрічаю, інакше як же вона без мене? Я ж люблю, та й хіба мало що!»

Один хлопець чесно сказав, що йому не вистачає таких зустрічалок. Йому здається, що це незатишно і ніби він нікому не потрібен по-справжньому, мовляв, всіх зустрічають дружини, а його ні. А його дружина в окремій бесіді повідала, що не вважає за потрібне зриватися з місця і кидати перегляд передачі. «Що він маленький чи, не знає, де коридор і де кімнати?»

Так, не сперечаюся, сім’ї різні бувають і стосунки теж. Але сидіти вдома на дивані, десь перекушувати або взагалі проспати момент прильоту – це якось по-холодному, не по-справжньому, мабуть…

Багато зараз почнуть говорити щось на зразок: да ладно тобі, дитячий сад чи що? Скільки тобі років? Все це нісенітниця. Подумаєш, не зустрів! Головне, щоб зарплату приносив, не пив і рукатий був.
Так, це головне. Природно. І багато іншого головного ще є.

Але зустрічі дуже важливі, тому що саме в цей момент, коли ти зустрічаєшся очима з людиною, яка примчала за тобою, не дивлячись ні на що, – вона безцінна! Це як в дитинстві – значить, що тебе люблять, тебе не кинули одну в цьому величезному залі, величезному житті! Значить ти важлива і дуже дорога.

Можна пережити, природно. Можна викликати таксі, доїхати до будинку на оленях, попросити друзів, які зможуть знайти час. Але тільки все одно, як не крути, а кожна з нас завжди дуже чекає і мріє, щоб її теж зустріла кохана людина. Щоб не довелося їй йти з натягнутою усмішкою і гордо піднятою головою повз інших, кого по правді зустріли, і робити вигляд, що це нормально і так повинно бути.

Були часи, коли моя мама працювала допізна. Містечко було не освітлене і не в центрі міста. Зима, сніг, 90-ті. Ми з татом брали санки, я сідала, як бояриня Морозова, на перину, і вперед.

Завжди зустрічали нашу маму. Вона виходила з прохідної, махала нам руками і сміялася. З нею виходила жінка, колега її, і завжди йшла з нами до нашого будинку, а потім вже в свою сторону. Базікала, пригощала цукерками, розповідала про сім’ю. А мені завжди було цікаво, чому її не зустрічає чоловік. Дитина ж, не розуміла, що такі питання не можна ставити. Відповідала вона приблизно так: «Він зайнятий, він на роботі та інше». Потім-то я дізналася, що він телевізор дивиться, дуже важливі передачі. Знає, що завжди ми з татом зустрічаємо їх, чого трудитися.

І мені так було шкода цю жінку, що її ніхто не зустрічає. Адже раніше не було телефонів, моя мама могла захворіти і не прийти на роботу, ми могли не зустріти ввечері їх. Виходить, що їй довелося б одній йти ось так по темряві? Катастрофа.

Для мене завжди було важливо, щоб мене зустрічали. Так я розумію, що дійсно потрібна тут, зараз, в цьому місці, цим людям і цій людині.

Аеропорти та вокзали – це святе. Це точно про любов.

Мені здається, що якби я була чоловіком і мені моя кохана навіть двісті разів сказала, щоб я не приїжджав і не зустрічав її в аеропорту, я б все одно приїхав з квітами і чекав. Тому що такий ось я був би чоловік, який любить дуже.

Як показує практика, саме ті, хто не зустрічають, вони потім взагалі розпускаються по життю і нічого не роблять, мовляв, сама все без мене прекрасно вмієш.

Ось ти як ставишся до зустрічей великих (після прильоту або приїзду) і сімейних біля дверей?

За матеріалами