Що сіємо, те й отримуємо, альтернативи немає…
Є такі жінки, яких я називаю “кара за гріхи”. Розплата за всіх тих, кому ти коли-небудь розбив серце. І пішов далі, переcтупив… Від них плавиться повітря, стає важко дихати і дивляться вони так, немов знають про тебе все…
Вона завжди сама по собі. Taку жінку неможливо приручити. Її наче за руку привів сам диявол до тебе… Розум її поневолює. Вона міцно тримає тебе за серце. А в очах у неї читається: “Я твоя – карма”.
Вона знає навіщо саме прийшла в твоє життя. І це заводить її, як поранена тварина, – хижака. Вона бачить тебе наскрізь, і все, що між вами для неї, – не більше ніж гра, яка закінчиться її перемогою. І їй нічого від тебе не потрібно. Не важливо наскільки ти успішний, впевнений в собі, не важливо скільки у тебе грошей… Вона та, – хто покаже тобі, що таке біль. Біль від розбитого серця.
Пам’ятаєш, всіх тих жінок, яких ти обдурив, знищив, зрадив? Чиї почуття розтоптав… Пам’ятаєш їх очі, в момент, коли ти йшов, гордий собою? Пам’ятаєш, як ти плював на їх сльози і йшов ламати подальше життя? А тепер дивись… У неї флеш роял. І тобі нічого дати натомість. Ти начисто програв… І вона це знаючи, дивиться і мовчить. Цим ще сильніше прив’язує до себе, нарощуючи кульмінацію.
Не тримає, але і не відпускає. І спочатку ти думаєш, що з твого боку це теж гра, як було з іншими, як було раніше. А потім розумієш, що підсів так щільно, що зіскочити вже не зможеш. І ти готовий кричати їй про любов, намагаючись її утримати, ти готовий вирвати власне серце, кинувши до її ніг, готовий повзти за нею…
Але саме в цей момент вона йде. Залишивши записку з відбитком червоної помади. І ти сидиш, випатраний як опудало звіра з розпореним нутром, виснажений і спустошений і думаєш, хто вона така чорт візьми?…
А вона з тих, кому одного разу вирізав серце такий же як ти. І перш ніж чоловічі палкі зізнання стали для неї настільки ж незначними, як відбиток помади на її сигареті, яка летить в урну, вона стояла біля воріт Пекла і Сатана відправив її назад, давши їй холоднокровності… Ні любові, ні туги, ні жалості. Зовні – лялька, всередині – чума, від якої тебе буде трясти…
Якийсь час ще намагаєшся зібрати залишки розуму. А потім тебе викручує і вивертає… знеболюючих не існує… Тепер і ти знаєш, що таке біль, мій хлопчику. Що ж. Приймай і насолоджуйся новою реальністю, милий… Ти заслужив…
Автор невідомий
